В Інституті рукописів є сторінка "Дневника", заповнена учителями Ніжинського ліцею 1821 року. Прізвище непосидючого 12-річного Миколи Яновського найчастіше згадується серед пансіонерів, які "получили достойное наказание за их худое поведение и остались без обеда".
1984 року було відновлено будинок батьків письменника у селі Гоголеве. В експозиції міститься копія "Ревизской сказки" (перепису населення) за 1782 рік по хутору Купчин, яким володів дід письменника – Панас Дем'янович Яновський, котрий одержав цей маєток як посаг за своєю дружиною. Незабаром садиба почала називатися Яновщиною, а пізніше – за іменем єдиного сина Панаса Дем'яновича – Василя (майбутнього батька Миколи Гоголя) – Василівкою. У народі дотепер збереглися ці дві назви.
В експозиції музею є копія "Послужного списка А.Д.Яновского" за 1788 рік. У ній сказано, що дід Миколи Гоголя народився 1738 року, виходець із польської шляхти. Закінчив Київську духовну семінарію, вільно володіє п'ятьма мовами: російською, латинською, грецькою, німецькою і польською. Служив у Генеральній військовій канцелярії на посаді писаря. Вийшов у відставку в званні секунд-майора.
Вперше прізвище діда письменника з додатком "Гоголь" з'явилося в "Дворянській грамоті", яку він отримав 15 жовтня 1792 року. Ім'я Яновського було внесено до першої частини дворянської книги. До неї записували лише спадкових дворян, а не тих, хто здобув це звання за військові, державні заслуги.
У Санкт-Петербурзі багато літераторів знали юного генія з України під подвійним прізвищем або як Яновського. 22 лютого 1831 року Петро Плетньов писав Олександру Пушкіну: "Надобно познакомить тебя с молодым писателем, который обещает что-то очень хорошее. Ты, может быть, заметил в "Северных цветах" отрывок из исторического романа с подписью ОООО, также в "Литературной газете" – "Мысли о преподавании географии", статью "Женщина" и главу из малороссийской повести "Учитель". Их написал Гоголь-Яновский… Я нетерпеливо желаю подвести его к тебе под благословение…"
Близький друг Котляревського, літератор Орест Сомов повідомив 9 листопада 1831 року Михайлу Максимовичу: "Я познакомил бы вас заочно, если вы желаете того, с одним очень интересным земляком – Пасечником Паньком Рудым, издавшим "Вечера на хуторе", т.е. Гоголем-Яновским…"
Знаменитий російський поет Євген Баратинський, отримавши від 22-річного Гоголя примірник повістей "Вечера на хуторе близ Диканьки" з автографом, відразу ж написав у квітні 1832 року до Москви літератору Івану Кирієвському: "Я очень благодарен Яновскому за подарок. Я очень бы желал с ним познакомиться. Еще не было у нас автора с такою веселою веселостью, у нас на севере она великая редкость. Яновский – человек с решительным талантом. Слог его жив, оригинален, исполнен красок и часто вкуса. Во многих местах в нем виден наблюдатель, и в повести своей "Страшная месть" он не однажды был поэтом. Нашего полку прибыло: это заключение немножко нескромно, но оно хорошо выражает мое чувство к Яновскому".
6 лютого 1832 року Микола Васильович відіслав із Санкт-Петербурга в рідну Василівку звісточку своїй матері Марії Іванівні Гоголь-Яновській, уродженій Косяровській: "Ваше письмо от 19 января я получил. Очень жалею, что не дошло ко мне письмо ваше, писанное по получении вами посылки. В предотвращение подобных беспорядков впредь прошу вас адресовать мне просто Гоголю, потому что кончик моей фамилии я не знаю, где делся. Может быть, кто-нибудь поднял его на большой дороге и носит, как свою собственность. Как бы то ни было, только я нигде не известен здесь под именем Яновского, и почтальоны всегда почти затрудняются отыскивать меня под этою вывескою".
Відтоді всі свої твори та листи до рідних і знайомих письменник підписує лише першою українською частиною свого прізвища – Гоголь.
Відомо, що 1833 року Гоголь хотів працювати на кафедрі загальної історії Київського університету. У грудні він пише із Санкт-Петербурга своєму другу Михайлу Максимовичу, який невдовзі став першим ректором цього університету: "… туда, туда! В Киев, в древний прекрасный Киев! Он наш, он не их, – неправда? Там или вокруг него деялись дела страны нашей… Да, это славно будет, если мы займем с тобою киевские кафедры, много можно будет наделать добра. А новая жизнь среди такого хорошего края! Там можно обновиться всеми силами…"
Але після повстання 1831 року у Варшаві (одним із керівників якого був генерал В. Яновський) у Російській імперії було суворо заборонено брати поляків на державну службу. Попечитель Київського навчального округу викреслив Гоголя-Яновського зі списку поданих на розгляд кандидатур майбутніх викладачів університету. Йому було відоме польське коріння письменника. Знав він і те, що його мати, Марія Косяровська, до 14 років виховувалася в будинку батьків свого двоюрідного брата – генерал-майора Андрія Трощинського, одруженого з внучкою останнього короля Польщі Станіслава Понятовського.
Про польське коріння Гоголя мовчали п'ятдесят років. Лише 1902 року в "Полтавских Губернских Ведомостях" љ 36 у статті "К вопросу о предках Гоголя" було коротко сказано, що рід Гоголів-Яновських бере свій початок від Івана Яковича (прізвища в документі немає), вихідця з Польщі, якого 1695 року призначили до Троїцької церкви м. Лубен "викарным" священником… Продолжателем рода и преемником духовной власти был его сын Дамиан Иоаннов Яновский, священник кононовской Успенской церкви. Далее родословная Яновских идет по двум параллельным линиям: 1) Сын о.Дамиана – Афанасий Дамианович, уже Гоголь-Яновский, секунд-майор, сын его Василий, внук Николай, писатель; 2) Кирилл Дамианович, священник кононовской церкви; его дети: Меркурий и Савва, оба священники…"
Микола Гоголь по лінії його бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб був кровно пов'язаний зі знатними козацькими родами України часів Гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Якова Лизогуба й Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії – поріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм.
Але біографам Гоголя його висока порідненість здалася недостатньою. Відомий письменник, історик, критик і фольклорист Пантелеймон Куліш у своїй книжці "Записки о жизни Н.В.Гоголя" вважав за можливе призначити в предки генія як основоположника роду Остапа Гоголя – сподвижника гетьмана Петра Дорошенка. Біограф повідомляє, що цей полковник 1674 року здав свою Могилевську фортецю Речі Посполитій і перейшов на службу до польського короля Яна Казимира, за що отримав від нього село Ольховець.
Слід зазначити, що, по-перше, у літописах згадується Євстафій Гоголь, а не Остап Гоголь – збірний художній образ письменника. А по-друге, король за шість років до того зрікся престолу й тому не мав ні права, ні можливості роздавати землі.
У полеміку з першим біографом вступив український історик Михайло Максимович: "Господин Кулиш от себя дает в предки нашему поэту известного полковника и гетмана Евстафия Гоголя. Такая замена одного лица другим показывает своевольное обхождение с историческим фактом. Дед поэта, Афанасий Демьянович, конечно, лучше Кулиша знал своего деда Андрея Гоголя и не отказался бы от него ни для какого софамильца".
У серпні 1850 року Максимович два тижні гостював у Гоголя у Василівці й читав справжні документи про предків генія, згодом загублені. "Что касается предков Гоголя по женской линии, то полковник переяславский Василий Танский происходил от известной польской фамилии этого имени и оставил Польшу в то время, когда Петр Великий вооружился против претендента на польский престол
Лещинского", – повідомляє Пантелеймон Куліш у своїй книжці. Танський привернув до себе увагу царя своєю хоробрістю, відвагою й розумом під час шведської кампанії. Він був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, писав драми. 1742 року онук гетьмана Івана Скоропадського Семен Лизогуб обвінчався з донькою полковника Танського – Ганною. А через рік у них народилася Тетяна Лизогуб, бабуся Гоголя.
Сьогодні, всупереч документам, усі дослідники пишуть, що Василь Танський за національністю волох чи просто "чужоземець". А полковник Остап Гоголь – предок генія.
Про польське коріння Миколи Васильовича знали всі його сучасники. Знала це й княгиня Зінаїда Волконська, яка познайомилася з Гоголем у Римі 1837 року. Наприкінці 1838 року на віллі Волконської влаштували публічне читання автором свого "Ревізора" на користь бідного українського художника Івана Шаповаленка. Княгиня була фанатичною католичкою, одержимою палким прагненням й інших залучати в лоно римської церкви. Вона мріяла навернути до "істинної віри" і свого дорослого сина, і Гоголя, для чого щодня запрошувала до себе в дім письменника і ксьондзів – польських емігрантів Петра Семененка й Ієроніма Кайсевича, які брали участь у повстанні в Польщі 1830 – 1831 років. Восени 1837 року з підробленими паспортами вони нелегально прибули до Рима, щоб вербувати прибічників своєму вчителю Богдану Яньському, другу Міцкевича, який заснував у Парижі новий католицький чернечий орден. Своє завдання релігійне братство вбачало у тому, щоб сприяти духовному відродженню та згуртуванню еміграції для продовження боротьби.
Ієронім Кайсевич записав у "Дневнике": "Познакомились с Гоголем, малороссом, даровитым великорусским писателем, который сразу выказал большую склонность к католицизму и к Польше, совершил даже благополучное путешествие в Париж, чтобы познакомиться с Мицкевичем и Богданом Залесским".
17 березня 1838 року Петро Семененко з Рима повідомляв своєму вчителю Богдану Яньському: "Возвращаемся с обеда у княгини Волконской в сообществе ее, а также одного из наилучших современных писателей и поэтов русских, Гоголя, который здесь появился. В разговоре он нам очень понравился. У него благородное сердце, при том он молод; если со временем глубже на него повлиять, то, может быть, он не окажется глух к истине и всею душою обратится к ней… Понятно, беседовали мы о славянских делах. Гоголь оказался совершенно без предрассудков и даже, может быть, там, в глубине, очень чистая таится душа. Умеет по-польски, т.е. читает. Долго говорили о "Небожественной Комедии", о "Тадеуше" и пр. … Гоголь сказал нам, что читает Мерославского и что он ему нравится… Сего ради мы ему – о Вротновском и Мохнацком. Последнего ради языка и стиля. Это особенно увлекло Гоголя, ибо он хотел бы проникнуться силою польского языка".
Обидва місіонери намагалися переконати керівника паризького братства, що до переходу в католицтво Гоголю залишався буквально один крок. Його прихильне ставлення до боротьби поляків за свою свободу, любов до їхньої літератури ченці витлумачили неправильно. Усі предки Гоголя були православними людьми.
…У серпні 1980 року я поїхала в гості до внучки Єлизавети Василівни Гоголь – 93-річної полтавки Софії Миколаївни Данилевської, уродженої Бикової, щоб уточнити деякі місця в біографії генія.
– Я добре пам'ятаю молодшу сестру письменника – Ольгу Василівну. Мені було 20 років, коли вона померла, її часто відвідували художники, письменники, журналісти, – розповіла Софія Миколаївна. – Вони завжди зупинялися у нашій Василівці в будинку мого батька Миколи Бикова.
– Софіє Миколаївно, ще й сьогодні точаться суперечки: Гоголь – український чи російський письменник?
– Я вважаю, що й Польща по праву може пишатися цим генієм! Учені замовчували польське коріння Миколи Васильовича. У рідному домі у вітальні висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські – теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами й служили в кавалерії. У мого батька до революції зберігалися деякі їхні документи. Я пам'ятаю, що прізвище Гоголь носила мати діда генія. Щоб його зберегти, дід став іменуватися Гоголем-Яновським. Проте геній, чиї предки з боку батька приїхали в Україну з Польщі більш ніж за сто років до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато років, він незмінно в усіх анкетах у графі "національність" писав: українець. У мого батька, племінника Гоголя, було дев'ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми – українці. Слід підкреслити, що в сім'ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою!
– Кажуть, що геніальність – це як блискавка, згусток енергії талантів кількох поколінь і змішання крові різних національностей.
– Так. Це цілком справедливо й стосовно Гоголя. У нього в роду було багато літературно обдарованих людей. Його мама, Марія Іванівна, вела листування з багатьма письменниками. А рід Шостак, бабусі Гоголя з боку матері – Марії Іллівни, походив від татар. Предки генія – Дорошенко, Скоропадські – гетьмани України.
…У серпні 1994 року я приїхала до Любліна, щоб попрацювати в бібліотеці університету. Син графа Станіслава Грохольського Генріх запропонував мені переглянути томи "Польських гербів", видані у Варшаві 1839–1845 і 1899–1914 років. У цих документах прізвище Яновських, як і діда письменника, які мали герб "Ястржембец", згадується з 1376 року. У Польщі проживав Прокіп Яновський, предок письменника.
 Микола Гоголь по крові й за мовою належить трьом великим державам – Україні, Росії та Польщі. А тим, хто огульно звинуватив письменника у зраді щодо рідної мови, Гоголь коротко і зрозуміло відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: "Я буду писать на иностранном языке!". Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме – іноземною.