– Олександре Миколайовичу, які питання є актуальними для вашої фракції і взагалі для комуністів Полтавщини?
– Актуальним для комуністів Полтавщини, як і вcієї України, є те, що ми ведемо постійну боротьбу за утвердження соціалістичного способу життя, покращення життєвого рівня людей, за утвердження демократії і народовладдя. На всіх рівнях, починаючи від Верховної Ради, відстоюємо те, що Україна має бути справді незалежною державою і не вступати у блок НАТО, оскільки свого часу було прийнято Декларацію про державний суверенітет, де обумовлено, що Україна – позаблокова країна. В обласній раді теж відстоюємо свою лінію. Депутат Василь Сільчук, другий секретар обкому Компартії, підготував проект звернення до вищих державних структур про те, щоб Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк відкликали свої підписи або взагалі “лист трьох” щодо приєднання до плану дій зі вступу до блоку. Фракція КПУ в облраді невелика – 7 депутатів. Частіше у нас збігаються позиції з Партією регіонів, тоді голосуємо разом, хоча голосів для прийняття позитивного рішення також не завжди вистачає.
– З якими ініціативами виступає фракція комуністів? Чи вдається досягти їх реалізації?
– Усі наші ініціативи, проекти рішень і звернень спрямовані на те, щоб покращити життєвий рівень людей. Візьмемо такий приклад. Обласна рада обговорює затвердження бюджету, розподіл субвенцій на 2008 рік. У бюджеті закладено 20 мільйонів гривень, передбачених для спорудження пам’ятників Івану Мазепі і Карлу ХІІ, усі знають, з якими подіями це пов’язано. Жодна країна світу, мабуть, не будувала пам’ятників тим, хто її завойовував. Лише ми додумалися до цього. Щодо українця Мазепи, тут можна сперечатися, будувати йому пам’ятник чи ні, але що стосується шведського короля, то це, вважаю, недоречно. Тому наша пропозиція полягала в тому, щоб 20 мільйонів субвенції спрямувати на охорону здоров’я. Думаю, це розумно, і виборцями було б схвалене. Але ж тут важливо, якою буде загальна думка обласної ради, оскільки лише наших голосів для позитивного рішення не достатньо.
Чіткою й однозначною була наша думка у тих питаннях, що стосувалися тарифів на житлово-комунальні послуги: як би хто не обгрунтовував подорожчання, для споживачів, для громадян України тарифи не повинні зростати. Керівництво держави має знаходити шляхи регулювання, або використовувати значно дешевший газ, який видобутий в Україні, або закладати не такі шалені прибутки та обмежувати рівень рентабельності енергопостачальників і таким чином не збільшувати тарифів. Та нам не завжди вдається відстояти свою правоту. Треба визнати, що і не вдалося, за це було тільки 42 голоси, а більшість висловилася за підвищення. Хоч підвели під це питання економічну базу, я скажу, що і за радянських часів вона не була надто міцною у комунальному господарстві, але ми мали найнижчий рівень квартплати в світі. Мабуть, якби була на те політична воля і напрямок такий діяльності нинішнього уряду й Президента, то знайшли б шляхи, як це вирішити, щоб не підвищувати вартості компослуг для людей і водночас не розвалити комунальну систему. Нині борг населення області за комунальні послуги – близько 80 мільйонів гривень. Якщо тарифи підвищувати надалі, люди не зможуть оплачувати, борги накопичуватимуться. Треба виходити на європейський рівень пенсій і зарплат, якщо вже в нас європейські ціни й тарифи. Неефективна, на мій погляд, політика і в тому, щоб за рахунок знецінених заощаджень погашати борги по комунальних платежах. Це приведе до негативних економічних результатів. Оскільки люди, сподіваючись на таке “списання”, взагалі не платитимуть, а надавачі послуг не отримають грошей.
– На продовження цієї теми скажіть, як вважаєте – реально сьогодні виплатити обіцяну урядом компенсаційну тисячу гривень із вкладів радянського Ощадбанку, щоб люди не нервували, а дійсно отримали свої гроші?
– Будь-якої мети можна досягти. Та вся справа в кінцевому результаті – до чого це призведе. Якщо спрямувати весь бюджет на виплати цих заощаджень, то за два роки можна все виплатити. Але ж не може країна жити тільки на проїдання. Навіть коли щось робиться з благими намірами, технологічно можуть бути проблеми. Є люди, які вже отримали компенсацію і спокійні. У сільрадах, де це організовано, багатьом уже гроші принесли додому, знаю такі приклади по своєму Оржицькому району. Там, де не продумали, – люди незадоволені. А загалом буде негативний фактор для економіки, і Президент про це говорить. За два місяці року – 5,6% інфляції. До кінця року буде більше 50%, звісно, якщо такі темпи інфляції збережуться. Можливо, будуть якісь заходи застосовані, й у наступних місяцях темп спаде.
– Олександре Миколайовичу, ви очолюєте в обласній раді постійну комісію з питань законності та правопорядку. Розкажіть, які завдання вона виконує?
– Комісія якоюсь мірою специфічна, адже силові структури у нас самостійні й не дуже охоче йдуть на контакт із депутатами, не люблять, коли втручаються в їхні справи. Але програми по цьому профілю – протидія злочинності, підтримка міліції, судів, автоінспекції тощо – проходять через нашу комісію, приймаються на сесіях, немалі кошти виділяються з обласного бюджету. Тому сама ситуація змушує ці структури контактувати з нами. Основна мета роботи комісії – координація дій, щоб спільними зусиллями боротися з правопорушеннями на території області.
– З яких питань виборці звертаються до комісії частіше?
– Приміром, людям здається, що суд прийняв неправильне рішення або бездіяльність проявили працівники міліції чи прокуратури. Справді, тут є багато недоліків ще й тому, що у нас не зовсім досконале законодавство. У сільському господарстві була колективна форма власності, майно розграбоване, не завжди легально укладені земельні угоди – це породжує нові спірні питання. Звідси й звернення. Схема така, що для вирішення питань направляємо їх до тих органів, яких це стосується. Після перевірки вони нас інформують. Виходить, скаргу перевіряють ті, на кого скаржаться люди. У цьому є певна складність. Ми проводили розширене засідання комісії за участю начальників райвідділів міліції, прокуратури з усієї області. Перед цим відбувся прийом громадян, і ми аргументовано говорили з керівниками про конкретні питання. Дещо було вирішене.
– Нещодавно було розпущено Полтавський міськком КПУ. Чим викликані ці події?
– Я бачив у Інтернеті повідомлення з неправильним формулюванням, що розпущено міську організацію КПУ. Наголошую – розпущений міський комітет КПУ, керівний орган, куди входило 27 осіб. А міська організація не розпускалася, вона діє. Чому виникла ситуація з розпуском? Тому, що міськком увірував у свою непогрішимість і відступив від норм партійного життя. Було багато рішень і дій, які вступали в протиріччя зі Статутом нашої партії. На це неодноразово вказувалося керівництвом обласного комітету, але реакції не було. Тому пленум обкому КПУ прийняв вимушене рішення про розпуск міського комітету, воно підтверджене президією ЦК Компартії України. Зараз ситуація нормалізувалася. На міській конференції в квітні буде сформований новий склад Полтавського міськкому КПУ.
– Чи працює офіс Комуністичної партії з громадянами?
– Так, і звернень дуже багато. Хочу відзначити, що приходять до нас не лише люди старшого покоління. Понад 600 мешканців Полтавщини у 2007 році стали членами Компартії, більшість із них віком 30–50 років. Це люди, які ще не заробили пенсії, не мають достойної роботи чи доходів, тобто ті, кому є за що боротися.
– Олександре Миколайовичу, а як ви самі прийшли у політику? Як формувався ваш світогляд?
– Кадровим партійним працівником за радянських часів я не був. У партії – з 1976 року. За освітою – економіст. Свого часу закінчив у Харкові обліково-кредитний технікум, Київський інститут народного господарства, потім ще рі
к навчався в московському Плехановському інституті. Тривалий час працював у фінансових установах в Оржиці, потім партія направила у сільське господарство парторгом і головою колгоспу “Іскра” Оржицького району. Залишався вірним тому, чому мене вчили мої вчителі у рідному селі Заріг. Патріотизм бачив у тому, що я народився в радянській державі, вона мене виховала, вивчила, і я повинен відстоювати її інтереси. Вийшло так, що позицію мою помітили. Запрошували в апарат райкому партії, я весь час відмовлявся. А коли підтвердилося, що незаконно була заборонена діяльність Комуністичної партії, і в 1993 році її поновлювали, то колишні секретарі Оржицького райкому мене, голову колгоспу, рекомендували першим секретарем відновленого районного комітету партії. У 1994 році вперше пройшов у Верховну Раду ІІ скликання по мажоритарному округу, потім обирався народним депутатом ІІІ та ІV скликань. У 1997 році довірили очолити обласний комітет. Так і їздив між Оржицею, Полтавою і Києвом. Між засіданнями завжди був в окрузі: понеділок – Оржиця, вівторок – Семенівка, середа – Хорол, четвер – Лубни. Завжди намагався виправдати довіру, допомагав людям, не знаю, наскільки мені це вдавалося, про те судити виборцям.
– Ваші близькі вас підтримують?
– Моє кредо таке: сім’я – це опора. Якби не підтримка, важко було б упоратися з тим об’ємом роботи, який мені довіряли. Рідні з розумінням до цього ставляться. Вважаю, що сім’я має залишатися сім’єю, а виробничими і партійними питаннями я повинен займатися сам. Хоча і дружина, і сестра, і діти – всі в Комуністичній партії. А батьки ніколи не перебували в її лавах, однак за ідейністю, порядністю і діями без перебільшення назву свого батька найдостойнішим комуністом. Сподіваюся, що прийдешнє покоління, наші діти й онуки все-таки підтримають ту справу, яку відстоюю. Незважаючи на помилки, які були в керівництві радянської держави, на моє переконання, справедливішого, гуманнішого і людянішого суспільства, ніж соціалістичне, немає.
– Актуальним для комуністів Полтавщини, як і вcієї України, є те, що ми ведемо постійну боротьбу за утвердження соціалістичного способу життя, покращення життєвого рівня людей, за утвердження демократії і народовладдя. На всіх рівнях, починаючи від Верховної Ради, відстоюємо те, що Україна має бути справді незалежною державою і не вступати у блок НАТО, оскільки свого часу було прийнято Декларацію про державний суверенітет, де обумовлено, що Україна – позаблокова країна. В обласній раді теж відстоюємо свою лінію. Депутат Василь Сільчук, другий секретар обкому Компартії, підготував проект звернення до вищих державних структур про те, щоб Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк відкликали свої підписи або взагалі “лист трьох” щодо приєднання до плану дій зі вступу до блоку. Фракція КПУ в облраді невелика – 7 депутатів. Частіше у нас збігаються позиції з Партією регіонів, тоді голосуємо разом, хоча голосів для прийняття позитивного рішення також не завжди вистачає.
– З якими ініціативами виступає фракція комуністів? Чи вдається досягти їх реалізації?
– Усі наші ініціативи, проекти рішень і звернень спрямовані на те, щоб покращити життєвий рівень людей. Візьмемо такий приклад. Обласна рада обговорює затвердження бюджету, розподіл субвенцій на 2008 рік. У бюджеті закладено 20 мільйонів гривень, передбачених для спорудження пам’ятників Івану Мазепі і Карлу ХІІ, усі знають, з якими подіями це пов’язано. Жодна країна світу, мабуть, не будувала пам’ятників тим, хто її завойовував. Лише ми додумалися до цього. Щодо українця Мазепи, тут можна сперечатися, будувати йому пам’ятник чи ні, але що стосується шведського короля, то це, вважаю, недоречно. Тому наша пропозиція полягала в тому, щоб 20 мільйонів субвенції спрямувати на охорону здоров’я. Думаю, це розумно, і виборцями було б схвалене. Але ж тут важливо, якою буде загальна думка обласної ради, оскільки лише наших голосів для позитивного рішення не достатньо.
Чіткою й однозначною була наша думка у тих питаннях, що стосувалися тарифів на житлово-комунальні послуги: як би хто не обгрунтовував подорожчання, для споживачів, для громадян України тарифи не повинні зростати. Керівництво держави має знаходити шляхи регулювання, або використовувати значно дешевший газ, який видобутий в Україні, або закладати не такі шалені прибутки та обмежувати рівень рентабельності енергопостачальників і таким чином не збільшувати тарифів. Та нам не завжди вдається відстояти свою правоту. Треба визнати, що і не вдалося, за це було тільки 42 голоси, а більшість висловилася за підвищення. Хоч підвели під це питання економічну базу, я скажу, що і за радянських часів вона не була надто міцною у комунальному господарстві, але ми мали найнижчий рівень квартплати в світі. Мабуть, якби була на те політична воля і напрямок такий діяльності нинішнього уряду й Президента, то знайшли б шляхи, як це вирішити, щоб не підвищувати вартості компослуг для людей і водночас не розвалити комунальну систему. Нині борг населення області за комунальні послуги – близько 80 мільйонів гривень. Якщо тарифи підвищувати надалі, люди не зможуть оплачувати, борги накопичуватимуться. Треба виходити на європейський рівень пенсій і зарплат, якщо вже в нас європейські ціни й тарифи. Неефективна, на мій погляд, політика і в тому, щоб за рахунок знецінених заощаджень погашати борги по комунальних платежах. Це приведе до негативних економічних результатів. Оскільки люди, сподіваючись на таке “списання”, взагалі не платитимуть, а надавачі послуг не отримають грошей.
– На продовження цієї теми скажіть, як вважаєте – реально сьогодні виплатити обіцяну урядом компенсаційну тисячу гривень із вкладів радянського Ощадбанку, щоб люди не нервували, а дійсно отримали свої гроші?
– Будь-якої мети можна досягти. Та вся справа в кінцевому результаті – до чого це призведе. Якщо спрямувати весь бюджет на виплати цих заощаджень, то за два роки можна все виплатити. Але ж не може країна жити тільки на проїдання. Навіть коли щось робиться з благими намірами, технологічно можуть бути проблеми. Є люди, які вже отримали компенсацію і спокійні. У сільрадах, де це організовано, багатьом уже гроші принесли додому, знаю такі приклади по своєму Оржицькому району. Там, де не продумали, – люди незадоволені. А загалом буде негативний фактор для економіки, і Президент про це говорить. За два місяці року – 5,6% інфляції. До кінця року буде більше 50%, звісно, якщо такі темпи інфляції збережуться. Можливо, будуть якісь заходи застосовані, й у наступних місяцях темп спаде.
– Олександре Миколайовичу, ви очолюєте в обласній раді постійну комісію з питань законності та правопорядку. Розкажіть, які завдання вона виконує?
– Комісія якоюсь мірою специфічна, адже силові структури у нас самостійні й не дуже охоче йдуть на контакт із депутатами, не люблять, коли втручаються в їхні справи. Але програми по цьому профілю – протидія злочинності, підтримка міліції, судів, автоінспекції тощо – проходять через нашу комісію, приймаються на сесіях, немалі кошти виділяються з обласного бюджету. Тому сама ситуація змушує ці структури контактувати з нами. Основна мета роботи комісії – координація дій, щоб спільними зусиллями боротися з правопорушеннями на території області.
– З яких питань виборці звертаються до комісії частіше?
– Приміром, людям здається, що суд прийняв неправильне рішення або бездіяльність проявили працівники міліції чи прокуратури. Справді, тут є багато недоліків ще й тому, що у нас не зовсім досконале законодавство. У сільському господарстві була колективна форма власності, майно розграбоване, не завжди легально укладені земельні угоди – це породжує нові спірні питання. Звідси й звернення. Схема така, що для вирішення питань направляємо їх до тих органів, яких це стосується. Після перевірки вони нас інформують. Виходить, скаргу перевіряють ті, на кого скаржаться люди. У цьому є певна складність. Ми проводили розширене засідання комісії за участю начальників райвідділів міліції, прокуратури з усієї області. Перед цим відбувся прийом громадян, і ми аргументовано говорили з керівниками про конкретні питання. Дещо було вирішене.
– Нещодавно було розпущено Полтавський міськком КПУ. Чим викликані ці події?
– Я бачив у Інтернеті повідомлення з неправильним формулюванням, що розпущено міську організацію КПУ. Наголошую – розпущений міський комітет КПУ, керівний орган, куди входило 27 осіб. А міська організація не розпускалася, вона діє. Чому виникла ситуація з розпуском? Тому, що міськком увірував у свою непогрішимість і відступив від норм партійного життя. Було багато рішень і дій, які вступали в протиріччя зі Статутом нашої партії. На це неодноразово вказувалося керівництвом обласного комітету, але реакції не було. Тому пленум обкому КПУ прийняв вимушене рішення про розпуск міського комітету, воно підтверджене президією ЦК Компартії України. Зараз ситуація нормалізувалася. На міській конференції в квітні буде сформований новий склад Полтавського міськкому КПУ.
– Чи працює офіс Комуністичної партії з громадянами?
– Так, і звернень дуже багато. Хочу відзначити, що приходять до нас не лише люди старшого покоління. Понад 600 мешканців Полтавщини у 2007 році стали членами Компартії, більшість із них віком 30–50 років. Це люди, які ще не заробили пенсії, не мають достойної роботи чи доходів, тобто ті, кому є за що боротися.
– Олександре Миколайовичу, а як ви самі прийшли у політику? Як формувався ваш світогляд?
– Кадровим партійним працівником за радянських часів я не був. У партії – з 1976 року. За освітою – економіст. Свого часу закінчив у Харкові обліково-кредитний технікум, Київський інститут народного господарства, потім ще рі
к навчався в московському Плехановському інституті. Тривалий час працював у фінансових установах в Оржиці, потім партія направила у сільське господарство парторгом і головою колгоспу “Іскра” Оржицького району. Залишався вірним тому, чому мене вчили мої вчителі у рідному селі Заріг. Патріотизм бачив у тому, що я народився в радянській державі, вона мене виховала, вивчила, і я повинен відстоювати її інтереси. Вийшло так, що позицію мою помітили. Запрошували в апарат райкому партії, я весь час відмовлявся. А коли підтвердилося, що незаконно була заборонена діяльність Комуністичної партії, і в 1993 році її поновлювали, то колишні секретарі Оржицького райкому мене, голову колгоспу, рекомендували першим секретарем відновленого районного комітету партії. У 1994 році вперше пройшов у Верховну Раду ІІ скликання по мажоритарному округу, потім обирався народним депутатом ІІІ та ІV скликань. У 1997 році довірили очолити обласний комітет. Так і їздив між Оржицею, Полтавою і Києвом. Між засіданнями завжди був в окрузі: понеділок – Оржиця, вівторок – Семенівка, середа – Хорол, четвер – Лубни. Завжди намагався виправдати довіру, допомагав людям, не знаю, наскільки мені це вдавалося, про те судити виборцям.
– Ваші близькі вас підтримують?
– Моє кредо таке: сім’я – це опора. Якби не підтримка, важко було б упоратися з тим об’ємом роботи, який мені довіряли. Рідні з розумінням до цього ставляться. Вважаю, що сім’я має залишатися сім’єю, а виробничими і партійними питаннями я повинен займатися сам. Хоча і дружина, і сестра, і діти – всі в Комуністичній партії. А батьки ніколи не перебували в її лавах, однак за ідейністю, порядністю і діями без перебільшення назву свого батька найдостойнішим комуністом. Сподіваюся, що прийдешнє покоління, наші діти й онуки все-таки підтримають ту справу, яку відстоюю. Незважаючи на помилки, які були в керівництві радянської держави, на моє переконання, справедливішого, гуманнішого і людянішого суспільства, ніж соціалістичне, немає.
Рубрика: 
