І сьогодні це підприємство є одним із лідерів у регіоні в сфері торгівлі. Адже наростило мережу магазинів роздрібної торгівлі, забезпечило роботою більше 1000 мешканців обласного центру, а товарний асортимент компанії налічує більше 10000 найменувань.
Ініціатором і рушієм цих прогресивних бізнесових методик у Полтаві став засновник ТОВ “Полагросервіс” Віктор Семенов. Навчаючись у світових торговельних мережах, по крупинці збираючи передовий досвід ведення торговельного бізнесу, все це він втілював у своєму рідному місті. 28 лютого Віктор Васильович відзначив 50-річний ювілей. Ми не оминули нагоди напередодні зустрітися з ювіляром, щоб більше дізнатися про нього і його справу.
– Вікторе Васильовичу, що привело Вас саме у сферу торгівлі?
– Я свого часу закінчив Полтавський кооперативний інститут за фахом інженер-технолог громадського харчування, працював заступником директора системи громадського харчування у Нових Санжарах, потім потрапив на комсомольську роботу: спершу – в Нових Санжарах, а потім – і в Полтаві. Згодом заснував підприємство “Полагросервіс” і до цього часу працюю у сфері бізнесу. Насправді навчання в тому інституті – це ніби здобуття двох фахів – суто чоловічої професії інженера з якоюсь підприємницькою жилкою. Я почав працювати з 8 років. Спершу це була якась дитяча нескладна робота. А з 14 років я почав підробляти, скажімо, на комбікормовому заводі, на будівельних майданчиках, розвантажував вагони. Мені весь час хотілося мати свої гроші, щоб бути, так би мовити, економічно незалежним.
– Засноване Вами підприємство стало першим у Полтаві й одним із перших в Україні, де створений магазин самообслуговування. Що до цього підштовхнуло?
– Це була програма “Трансформ” – пілотний проект в Україні із запровадження обслуговування формату “Кеш енд Кері”, ми про неї дізналися і нам пощастило стати її учасниками. Її реалізувала компанія “МЕТРО”, проводячи такий собі лікнеп по торгівлі завтрашнього дня. Я дуже цікавлюся фаховою спеціалізованою літературою і на той час прекрасно розумів, що ми рано чи пізно до цього прийдемо. Тобто ми мали велике бажання розвиватися в цьому напрямку, й інтуїція підказувала, що за цим – майбутнє. Була дуже цікавою сама методика навчання – за принципом “Не давайте голодному рибу, дайте краще вудку”. Нам вдалося успішно реалізувати такий проект.
– Але якщо раніше формат торгівлі “Полагросервісу” був єдиним у Полтаві, то нині ви маєте досить серйозну конкуренцію. Чи можна успішно її витримати?
– Ми досить прискіпливо вивчали досвід розвитку торгівлі у Польщі, Росії, інших країнах. І прекрасно розуміли, що стояти на місці неприпустимо для бізнесу. Відверто кажучи, зараз я навіть радий, що маємо конкуренцію, бо це і є основний поштовх до розвитку. Завдяки пошуку нових ніш для роботи ми створили дистриб’юторно-логістичний центр, що займається закупівлею товару у виробників, пропозицією товарів торговельними точками та їхньою доставкою. “Полагросервіс” нині має право ексклюзивного продажу на території Полтавської області продукції багатьох торгових марок і тепер постачає її тим же потужним супермаркетам, що прийшли на наш ринок.
Водночас, отримавши потужних конкурентів у Полтаві, ми почали створювати нашу фірмову мережу в районах, де знову ж таки стали піонерами. За останні два роки відкрили магазини у восьми райцентрах – Шишаках, Чутовому, Решетилівці, Нових Санжарах, Хоролі, Пирятині, Лохвиці, Миргороді. І я знаю, що тамтешні мешканці задоволені нашими магазинами, рівнем обслуговування у них, асортиментом.
П’ять років тому ми спільно з австрійською компанією “Шаллер” створили торгову марку “Полтавський гостинець”. Було встановлене австрійське обладнання, і австрійські технологи навчали наш персонал на відповідному європейському рівні. На сьогодні воно не настільки потужне, але ми зайняли свій сегмент на ринку і пропонуємо більше 100 найменувань ковбасних та м’ясних виробів. Виробництво високоефективне, якісне. Закріпивши свої позиції на ринку, вже сьогодні працюємо над розширенням.
– Але п’ять років тому в Полтаві ринок м’ясної продукції був уже сформований, ви почали виборювати собі місце на вже зайнятій площині. Чим керувалися при цьому?
– Коли був успішно реалізований проект торгівлі формату “Кеш енд Кері”, ми знову відчули потребу в подальшому розвитку. Тоді нам пощастило із нашими австрійськими партнерами, котрі змогли коректно переконати, що можна розвивати м’ясне виробництво, але за умови, що одразу ж усю роботу виконувати тільки на “відмінно”. Адже завтрашній ринок у світлі вступу України до СОТ вимагає передусім якості і конкурентоспроможності. Уже тоді ми працювали саме над цим, бо розуміли, що, створивши сьогодні щось неякісне і примітивно просте, завтра воно не матиме попиту. Тому були запроваджені надсучасні передові технології. М’ясо ми заготовляємо винятково на території Полтавської області і лише у надійних постачальників. У нас немає завезеної з-за кордону сировини. У виробництві використовуємо тільки охолоджене м’ясо, а не заморожене, це, власне, і є доказом того, що воно свіже. Це було і залишається нашою особливістю, за рахунок якої ми тримаємо марку. Маючи власну торговельну мережу, ми могли на перших етапах реалізовувати у ній м’ясну продукцію. Сьогодні ж м’ясна продукція під торговою маркою “Полтавський гостинець” реалізується як через фірмову торговельну мережу, так і в понад 500 інших торговельних закладах. А щодо розвитку виробництва, то зараз ми створюємо ще один цех із переробки і вже шукаємо партнерів для забезпечення сировиною – поголів’ям свиней та ВРХ.
– Після повноцінного вступу України до СОТ наш ринок насититься імпортною продукцією, можливо, дешевшою, ніж зараз пропонує ваше підприємство. Як долатимете конкуренцію?
– Насправді те, що за кордоном продукти харчування дешевші, – міф. Економічно доведено, що наша продукція зараз залишається найдешевшою. І я принципово не боявся б вступу до СОТ. Це конкуренція, тобто той механізм, який змусить нас удосконалюватися. Нині ми маємо безліч резервів для створення конкурентної продукції. У нас сьогодні дешевша робоча сила, вартість енергоносіїв нижча, ніж у Європі, тощо. Завтра, ставши на одну сходинку із країнами СОТ, ми зможемо змагатися як рівні. До того ж українці надзвичайно працездатні, чого не скажеш про європейців. Економіка розвинених країн – 1–2% приросту ВВП на рік. А ми маємо величезний потенціал. В усі віки українські села були заможними. І зараз селу не треба впадати у відчай, необхідно переосмислити буття, і все буде добре. Той селянин, котрий нині самовіддано трудиться, живе гідно.
– Окрім того, що Ви бізнесмен, Ви ще й депутат міської ради…
– …І це, передусім, дуже велика відповідальність. Одразу хочу зазначити, що я не згоден з нинішнім принципом проведення виборів до місцевих рад. Надзвичайно велика кількість партій. Я вважаю, що ми сьогодні не готові представляти інтереси людей, знаходячись у якихось партійних рамках. У Полтаві виборчий процес був складним, але, на мою думку, він нормалізувався, і нині ми чітко працюємо в інтересах міста. Для мене це почесно і водночас, наголошую, складно і відповідально.
– Ви депутат уже трьох скликань.
– Так, депутат я вже 10 років. І мушу визнати, що мені не байдуже те, що сьогодні відбувається у місті. Сподіваюсь, мій досвід Полтаві буде тільки на користь. У міській раді я якоюсь мірою виступаю об’єднавчою силою, бо у минулих поколінь були свої підходи до роботи, сьогодні ж абсолютно інша ситуація. Намагаюся привести всіх до оптимального рішення.
– Ви, як, можливо, ніхто інший, знаєте, що таке будувати бізнес у Полтаві. Що треба зробити місту, щоб підприємництво мало умови для повноцінного розвитку?
– Передусім м
ають бути спокійними політичні й законодавчі стосунки, виважена робота і міської, й обласної рад. Усі служби мають забезпечити прозорий клімат для залучення в економіку міста та області інвестицій. Інвестор має відчути, що тут нормальні правила гри, що вони не будуть буремно змінюватися. А Полтава, Полтавщина має великий і промисловий, і сільськогосподарський потенціал. Багато уже зроблено, і ми реально відчуваємо приріст інвестицій у різні галузі. Можливо, не завадило б спростити бюрократичні процедури з вирішення якихось бізнесових питань. І, здається, єдине, у чому ми недопрацьовуємо, – це наша самореклама, можливо, ми ще не можемо так вигідно себе презентувати, щоб зацікавити потенційного інвестора. Але я наголошую, що сьогодні на Полтавщині немає якихось серйозних перепон для розвитку, ми маємо здоровий клімат, і це – головне. Далі – бажання кожного господарника.
– Вікторе Васильовичу, Ви народилися 28 лютого. Радієте з того, що все ж таки не 29-го?
– Дуже радію. Хоча, якби це було 29 лютого, то я зараз був би у чотири рази молодший (сміється). А якщо щиро, то на свої 50 років почуваюся цілком комфортно, сповнений задумів. Цьому допомагає моя родина, дружина з великим розумінням ставиться до тих проблем, які так чи інакше виникають у людини, котра займається бізнесом. Мої сини тепер опановують бізнесову галузь. Старший живе і працює у Сімферополі, а молодший навчається у Києві, обоє пов’язані з фінансами. А ще, думаю, мені допомагає сама рідна земля. Адже я народився і виріс у Полтаві, тепер тут працюю. І, йдучи вулицями рідного міста, зустрічаючи знайомих, спілкуючись, отримую максимум сил, енергії, наснаги. Це, мабуть, головне. Щось за цей час вдалося. І говорять, що на такому етапі варто підводити якусь риску. Я не хочу цього робити, бо ще маю безліч планів.
– Ви вважаєте, що обрали правильний життєвий шлях?
– Ще багато років тому мої батьки бачили для мене зовсім іншу дорогу. Вони хотіли, щоб я став лікарем або вчителем. У період, коли приймалося рішення про мій подальший шлях, можливо, я десь пішов усупереч їхній волі, хоча, зізнаюся, вони не були затятими консерваторами. Але зараз я можу з упевненістю сказати, що у житті вибрав той шлях, що хотів…