– Діти – це наше майбутнє! І ми повинні дбати про їхнє здоров’я. А для того давайте в пологове відділення для виходжування наших немовляток спеціальне медичне обладнання придбаємо…
Хіба міг хтось бути проти такої благородної мети? Тож і порішили: виділити із бюджету 175 тисяч гривень для центральної міської лікарні. Гарну постанову про це записали і незабаром ті апарати придбали.
Та не встигла ця хороша новина облетіти Лубнами, як її наздогнала друга, ну зовсім погана.
– Чи чули, в центральній міській лікарні серед білого дня зникли чотири медичних апарати!
– Та ви що?! Чи не оті, що закупили для немовляток?
– Еге ж, ті самі. Два блоки інтенсивної терапії з реанімаційними комплектами – аж на 70 тисяч гривень, а ще інкубатор для новонароджених – вартістю 37 тисяч гривень – та установка фототерапії – вартістю 9 тисяч гривень.
– І що, зловмисників затримали?
– Та ні. Кажуть, вони не залишили жодного сліду. Ні виламаних замків у дверях, ні вибитих шибок у вікнах. Усе ціле-цілісіньке, а чотири апарати – немов корова язиком злизала.
Проте найбільше здивування викликала та обставина, що про зникнення дорогого медичного обладнання з лікарні ніяких заяв у міліцію не надходило…
Чудасія та й годі! Адже коли нормальних людей грабують, то нормальні люди кричать: “Рятуйте!”. А тут якась дивна гра у мовчанку…
На такий тендер погодився б і Остап Бендер
А ніякої гри у мовчанку і не було! А що було – послухайте. Спочатку був тендер на постачання медичного обладнання, в якому перемогло ТОВ “Технодент” із Харкова. Воно й стало постачальником лубенській лікарні семи медичних апаратів.
Далі між продавцем у особі директора “Техноденту” Я.Л.Ходаковського і покупцем у особі головного лікаря Лубенської ЦМЛ П.Г.Корнієнка належало укласти угоду. Отут і почалися дива. Бо, як свідчить історія торгів усіх часів і народів, відомо чимало прикладів, які підтверджують, що покупець завжди торгується, просить продавця про вигідніші умови. Але – щоб було навпаки?.. Щоб покупець сам, зі своєї доброї волі узяв та й запропонував продавцеві:
– А ти бери мої гроші й не спіши з товаром – користуйся ними скільки треба.
Та на такий тендер погодився б і Остап Бендер!
Тим часом щось подібне сталося у нашому випадку. Замість того, щоб у договорі між “Технодентом” і лікарнею записати, що лікарня зобов’язується сплатити кошти за поставлений товар “не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання цієї партії у власність”, як вимагалось умовами тендерної документації, вельмишановний головний лікар П.Г.Корнієнко невідомо з якого дива чомусь підписує цей пункт у “оновленій” редакції, за якою перерахування грошей уже передбачається “не пізніше 10 календарних днів з моменту підписання договору”.
Усе наче те ж саме, але акцент зовсім інший, не на постачанні товару постачальником, а на оплаті в 10-денний строк після підписання договору покупцем. А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. До того ж, із документа, підписаного панами Корнієнком та Ходаковським, кудись “зникає” ще один (обов’язковий!) пункт тендерної документації: про те, що термін попередньої оплати бюджетних коштів за поставлений товар не повинен перевищувати один місяць. Обмеження дуже суттєве і спрямоване на те, щоб бюджетні грошики працювали за цільовим призначенням, а не бовталися у глибоких кишенях несумлінних постачальників, збільшуючи їхні прибутки. Та головлікар Лубенської ЦМЛ підписує договір без цієї вимоги.
Чому це стається? Не будемо гадати. Тим більше, що сам Павло Григорович свою “угодотворчу самодіяльність” пояснює досить просто – впливом на нього… стін і коридорів якогось приміщення. Він так і заявив:
– Мною був підписаний договір з ТОВ “Технодент” у приміщенні міськвиконкому, тому, враховуючи цю обставину, не було звірено з тендерною пропозицією пункту договору про порядок розрахунку…
В результаті лікарня перерахувала постачальнику 175 тисяч гривень на сім медичних апаратів, з яких у пологовому відділенні з’явилися три. А де поділися інші?
Ситуація, як кажуть, вкрита туманом…
Раз, два, три – буде сім!
З огляду на такі дивні обставини, що відбуваються на ниві лубенської медицини із бюджетними коштами, випирає, як оте шило з мішка, не менш гостре й цікаве питання:
– Так скільки ж було отримано лікарнею тих апаратів?
– Сім! – рішуче підтверджує наявність матцінностей страж фінансової дисципліни лікарні – головний бухгалтер Є.В.Литвиненко, показуючи накладну під номером 40.
Папірець, правда, без дати, але, можливо, саме це робить його документом вічності… Так-от, згідно з цією “вічною” накладною, центральна міська лікарня Лубен таки отримала від “Техноденту” медичне обладнання у кількості семи апаратів вартістю 175 тисяч гривень. Про це свідчить і підпис матеріально відповідальної особи В.В.Туль, якій вони були передані на склад. Тоді куди ж поділися чотири апарати, яких немає ні на складі, ні в пологовому відділенні?
– Справа в тому, – пояснила В.В.Туль, – що у склад від ТОВ “Технодент” було отримано лише три апарати на cуму 59 тисяч гривень. А в накладній я поставила підпис про отримання всіх семи апаратів на загальну суму 175 тисяч гривень, бо мені було дане таке усне розпорядження…
Дивне, м’яко кажучи, розпорядження. І не нам досліджувати, чому і ким воно було дане. Нам хоча б розібратися, як же це на складі, де все точно обліковується, весь цей час була недостача матеріальних цінностей – отих нібито поставлених, але недоставлених 4 апаратів на 116 тисяч гривень? Хіба тут не робились перевірки?
– Робились! – бадьоро рапортують члени інвентаризаційної лікарняної комісії, які здійснювали перевірки під керівництвом заступника головного лікаря по медичній частині С.М.Наталенка. – Але ніякої недостачі у складі В.В.Туль не виявлено!
Ось така інвентаризація буває в деяких організаціях. Коли привселюдно і на повному серйозі рахують усі: раз, два, три – буде сім!
Бюджетні гроші “чужому дядькові” хороші
А тим часом у лікарні сталася радісна подія. Серед білого дня нарешті знайшли ті чотири зниклих медичних апарати. Раділи з того тихо і скромно, як кажуть тепер, корпоративно. Та й чого бити у дзвони, коли відшукали пропажу не члени інвентаризаційної комісії лікарні і навіть не місцеві правоохоронці, а – працівники Контрольно-ревізійного управління, які проводили планову ревізію використання коштів місцевого та державного бюджетів. Вони й виявили, що ніхто чужий тих апаратів із лікарні не викрадав, просто “Технодент” їх сюди і не поставляв. А коштами в сумі 116 тисяч гривень, які за них заплатила лікарня, вирішив “побавитися” на свою користь. Та й чом не “побавитися”, коли угода, підписана головним лікарем П.Г.Корнієнком, давала таку можливість, адже з неї був вилучений пункт, за яким термін попередньої оплати бюджетних коштів за поставлений товар не повинен перевищувати один місяць.
Кажуть, що якби не оті ревізори, то 116 тисяч бюджетних гривень, які мали послужити немовлятам, і досі служили б “чужому дядькові”. А так довелося йому повертати борги. Хоч не дуже він і поспішав. Два недопоставлених медичних апарати надійшли до лікарні через 7 місяців після оплати їх лікарнею. А ще за два апарати “Технодент” вирішив повернути кошти. До речі, робив він це з такою насолодою, з такою розтяжкою не день і не два, а цілих 13(!) місяців – порціями по 5, 10, 20 тисяч гривень, що ця процедура тривала аж до жовтня 2007 року.
А що? Нічогеньким собі “безпроцентним кредитом” більше року покорист
увався харківський бізнесмен, поки в Лубнах народжувалися немовлятка, які так потребували тих медичних апаратів, котрі довелося аж ревізорам шукати.
А потім кажемо, що у нас не вистачає бюджетних коштів… Що розподіляють їх тільки за цільовим призначенням… Що в першу чергу – на соціальні потреби… І кому ми це кажемо?..
Хіба міг хтось бути проти такої благородної мети? Тож і порішили: виділити із бюджету 175 тисяч гривень для центральної міської лікарні. Гарну постанову про це записали і незабаром ті апарати придбали.
Та не встигла ця хороша новина облетіти Лубнами, як її наздогнала друга, ну зовсім погана.
– Чи чули, в центральній міській лікарні серед білого дня зникли чотири медичних апарати!
– Та ви що?! Чи не оті, що закупили для немовляток?
– Еге ж, ті самі. Два блоки інтенсивної терапії з реанімаційними комплектами – аж на 70 тисяч гривень, а ще інкубатор для новонароджених – вартістю 37 тисяч гривень – та установка фототерапії – вартістю 9 тисяч гривень.
– І що, зловмисників затримали?
– Та ні. Кажуть, вони не залишили жодного сліду. Ні виламаних замків у дверях, ні вибитих шибок у вікнах. Усе ціле-цілісіньке, а чотири апарати – немов корова язиком злизала.
Проте найбільше здивування викликала та обставина, що про зникнення дорогого медичного обладнання з лікарні ніяких заяв у міліцію не надходило…
Чудасія та й годі! Адже коли нормальних людей грабують, то нормальні люди кричать: “Рятуйте!”. А тут якась дивна гра у мовчанку…
На такий тендер погодився б і Остап Бендер
А ніякої гри у мовчанку і не було! А що було – послухайте. Спочатку був тендер на постачання медичного обладнання, в якому перемогло ТОВ “Технодент” із Харкова. Воно й стало постачальником лубенській лікарні семи медичних апаратів.
Далі між продавцем у особі директора “Техноденту” Я.Л.Ходаковського і покупцем у особі головного лікаря Лубенської ЦМЛ П.Г.Корнієнка належало укласти угоду. Отут і почалися дива. Бо, як свідчить історія торгів усіх часів і народів, відомо чимало прикладів, які підтверджують, що покупець завжди торгується, просить продавця про вигідніші умови. Але – щоб було навпаки?.. Щоб покупець сам, зі своєї доброї волі узяв та й запропонував продавцеві:
– А ти бери мої гроші й не спіши з товаром – користуйся ними скільки треба.
Та на такий тендер погодився б і Остап Бендер!
Тим часом щось подібне сталося у нашому випадку. Замість того, щоб у договорі між “Технодентом” і лікарнею записати, що лікарня зобов’язується сплатити кошти за поставлений товар “не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання цієї партії у власність”, як вимагалось умовами тендерної документації, вельмишановний головний лікар П.Г.Корнієнко невідомо з якого дива чомусь підписує цей пункт у “оновленій” редакції, за якою перерахування грошей уже передбачається “не пізніше 10 календарних днів з моменту підписання договору”.
Усе наче те ж саме, але акцент зовсім інший, не на постачанні товару постачальником, а на оплаті в 10-денний строк після підписання договору покупцем. А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. До того ж, із документа, підписаного панами Корнієнком та Ходаковським, кудись “зникає” ще один (обов’язковий!) пункт тендерної документації: про те, що термін попередньої оплати бюджетних коштів за поставлений товар не повинен перевищувати один місяць. Обмеження дуже суттєве і спрямоване на те, щоб бюджетні грошики працювали за цільовим призначенням, а не бовталися у глибоких кишенях несумлінних постачальників, збільшуючи їхні прибутки. Та головлікар Лубенської ЦМЛ підписує договір без цієї вимоги.
Чому це стається? Не будемо гадати. Тим більше, що сам Павло Григорович свою “угодотворчу самодіяльність” пояснює досить просто – впливом на нього… стін і коридорів якогось приміщення. Він так і заявив:
– Мною був підписаний договір з ТОВ “Технодент” у приміщенні міськвиконкому, тому, враховуючи цю обставину, не було звірено з тендерною пропозицією пункту договору про порядок розрахунку…
В результаті лікарня перерахувала постачальнику 175 тисяч гривень на сім медичних апаратів, з яких у пологовому відділенні з’явилися три. А де поділися інші?
Ситуація, як кажуть, вкрита туманом…
Раз, два, три – буде сім!
З огляду на такі дивні обставини, що відбуваються на ниві лубенської медицини із бюджетними коштами, випирає, як оте шило з мішка, не менш гостре й цікаве питання:
– Так скільки ж було отримано лікарнею тих апаратів?
– Сім! – рішуче підтверджує наявність матцінностей страж фінансової дисципліни лікарні – головний бухгалтер Є.В.Литвиненко, показуючи накладну під номером 40.
Папірець, правда, без дати, але, можливо, саме це робить його документом вічності… Так-от, згідно з цією “вічною” накладною, центральна міська лікарня Лубен таки отримала від “Техноденту” медичне обладнання у кількості семи апаратів вартістю 175 тисяч гривень. Про це свідчить і підпис матеріально відповідальної особи В.В.Туль, якій вони були передані на склад. Тоді куди ж поділися чотири апарати, яких немає ні на складі, ні в пологовому відділенні?
– Справа в тому, – пояснила В.В.Туль, – що у склад від ТОВ “Технодент” було отримано лише три апарати на cуму 59 тисяч гривень. А в накладній я поставила підпис про отримання всіх семи апаратів на загальну суму 175 тисяч гривень, бо мені було дане таке усне розпорядження…
Дивне, м’яко кажучи, розпорядження. І не нам досліджувати, чому і ким воно було дане. Нам хоча б розібратися, як же це на складі, де все точно обліковується, весь цей час була недостача матеріальних цінностей – отих нібито поставлених, але недоставлених 4 апаратів на 116 тисяч гривень? Хіба тут не робились перевірки?
– Робились! – бадьоро рапортують члени інвентаризаційної лікарняної комісії, які здійснювали перевірки під керівництвом заступника головного лікаря по медичній частині С.М.Наталенка. – Але ніякої недостачі у складі В.В.Туль не виявлено!
Ось така інвентаризація буває в деяких організаціях. Коли привселюдно і на повному серйозі рахують усі: раз, два, три – буде сім!
Бюджетні гроші “чужому дядькові” хороші
А тим часом у лікарні сталася радісна подія. Серед білого дня нарешті знайшли ті чотири зниклих медичних апарати. Раділи з того тихо і скромно, як кажуть тепер, корпоративно. Та й чого бити у дзвони, коли відшукали пропажу не члени інвентаризаційної комісії лікарні і навіть не місцеві правоохоронці, а – працівники Контрольно-ревізійного управління, які проводили планову ревізію використання коштів місцевого та державного бюджетів. Вони й виявили, що ніхто чужий тих апаратів із лікарні не викрадав, просто “Технодент” їх сюди і не поставляв. А коштами в сумі 116 тисяч гривень, які за них заплатила лікарня, вирішив “побавитися” на свою користь. Та й чом не “побавитися”, коли угода, підписана головним лікарем П.Г.Корнієнком, давала таку можливість, адже з неї був вилучений пункт, за яким термін попередньої оплати бюджетних коштів за поставлений товар не повинен перевищувати один місяць.
Кажуть, що якби не оті ревізори, то 116 тисяч бюджетних гривень, які мали послужити немовлятам, і досі служили б “чужому дядькові”. А так довелося йому повертати борги. Хоч не дуже він і поспішав. Два недопоставлених медичних апарати надійшли до лікарні через 7 місяців після оплати їх лікарнею. А ще за два апарати “Технодент” вирішив повернути кошти. До речі, робив він це з такою насолодою, з такою розтяжкою не день і не два, а цілих 13(!) місяців – порціями по 5, 10, 20 тисяч гривень, що ця процедура тривала аж до жовтня 2007 року.
А що? Нічогеньким собі “безпроцентним кредитом” більше року покорист
увався харківський бізнесмен, поки в Лубнах народжувалися немовлятка, які так потребували тих медичних апаратів, котрі довелося аж ревізорам шукати.
А потім кажемо, що у нас не вистачає бюджетних коштів… Що розподіляють їх тільки за цільовим призначенням… Що в першу чергу – на соціальні потреби… І кому ми це кажемо?..
Рубрика: 
