82-річна жінка мешкає у підсобному приміщенні місцевого маслозаводу без тепла, світла та інших зручностей, її справа вважається вирішеною.
…Іще за радянських часів у місті Червонозаводському Лохвицького району по вулиці Матросова, 12, стояв чотириквартирний будинок, який належав Лохвицькому заводу сухого обезжиреного молока і масла (пізніше – ВАТ "Прогрес"). Саме у ньому, у двокімнатній квартирі, з 1971 року і проживала Ольга Василівна.
– У 1989 році рішенням виконкому Червонозаводської міської ради був затверджений акт обстеження житлового будинку по вулиці Матросова, 12, який був визнаний непридатним для проживання. Виконком погодився з пропозицією про його знесення, – пояснює ситуацію Віталій Сидоренко. – Але будинок був відремонтований, і лише у 1993 році за висновком Полтавського проектного інституту будівлю таки визнали аварійною. Мешканці також погодилися на його знесення, бо бажали покращення житлових умов: у будинку були відсутні комунальні зручності. Звільнену земельну ділянку виділили Лохвицькому заводу сухого обезжиреного молока і масла під будівництво нового 24-квартирного будинку. Ольгу Василівну тимчасово відселили у непристосоване для проживання складське приміщення. Натомість вона отримала від адміністрації підприємства гарантійний лист про те, що їй буде надана двокімнатна квартира у новобудові.
На місці знесеної "аварійки" закипіли будівельні роботи. Але не так сталося, як гадалося. У зв'язку зі змінами, що відбулися в економіці країни, завод сухого обезжиреного молока і масла реорганізували у ВАТ "Прогрес", яке й стало його правонаступником. Житло не увійшло до статутного фонду новоствореного підприємства. Згодом стало ясно, що ВАТ "Прогрес" стоїть на грані банкрутства і 24-квартирний житловий будинок по вулиці Матросова, 12, добудований не буде. Як об'єкт незавершеного будівництва він перейшов в управління Фонду державного майна України у Полтавській області. Той, у свою чергу, передав його Лохвицькій районній раді. Але, за словами голови Лохвицької районної ради Володимира Борисенка, жодних домовленостей щодо надання квартир відселеним мешканцям при передачі цього об'єкта не було.
– Пізніше у районної ради його придбали фонд молодіжного будівництва і АКБ "Лінк" за 150 тисяч гривень, – продовжує Віталій Сидоренко. – При цьому весь тягар відповідальності за надання житла відселеним людям ліг на Червонозаводську міськраду. Бо відповідно до законодавства, якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв'язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню, інше благоустроєне жиле приміщення надається людям, котрих виселяють, державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню. У разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення – виконавчим комітетом міськради.
Лише минулого року будівництво зрушило з мертвої точки, і нині воно вже завершене. Жоден із відселених з аварійного будинку по вул. Матросова, 12, мешканців так і не отримав у ньому квартиру. За час, що минув, двоє відселених отримали квартири у місті за рахунок міського бюджету. Одна з колишніх мешканок проживає у гуртожитку Лохвицького технікуму харчової промисловості, відсудивши грошову компенсацію у розмірі 38 тисяч гривень. Ольга Василівна Красношапка, як і раніше, живе на території харчового підприємства.
– Жінка, так і не дочекавшись квартири, подала позов до суду на Червонозаводську міськраду та ВАТ "Прогрес" про стягнення 20 тисяч гривень – вартості знесеної квартири – та 2 тисяч моральної шкоди, – пояснює Віталій Володимирович. – Після розгляду її справи в апеляційному суді була призначена експертиза житла у Червонозаводському для виплати грошової компенсації. Ользі Василівні була призначена і виплачена компенсація у розмірі 7 тисяч гривень.
На думку жінки, при наданні висновку про середню ринкову вартість квартири експерт враховував інвентарну вартість житла у Червонозаводському на той момент. Ні для кого не секрет, що зазвичай вона є значно нижчою від ринкової ціни. Ольга Василівна стверджує, що ця сума була замалою для придбання двокімнатної квартири у місті навіть на той час.
– Я хотіла придбати будиночок, у якому жила за домовленістю і за яким доглядала. Господарі тоді просили за нього 3 тисячі доларів, – розповідає Ольга Василівна. – Семи тисяч гривень, які я отримала через суд, було замало. В мене були деякі заощадження, та й знайомі могли позичити трохи. Тому я звернулася до районного керівництва, яке пообіцяло мені допомогти й виділити решту грошей. Але обіцянки так і залишилися обіцянками. Будинок продали, а потім ціни на нерухомість різко поповзли вгору, гроші "з'їла" інфляція, і от на старості літ я залишилася тут…
Від декого з посадових осіб Лохвицького району довелося почути думку, що Ольга Василівна навмисне не придбала житло, аби витребувати собі квартиру. Мовляв, якби хотіла, могла б на ті гроші придбати хатинку в селі… Але чому хатинку і чому в селі, коли знесений будинок, у якому вона жила, знаходився у самому центрі Червонозаводського? Керівники міста і району, до яких постійно звертається Ольга Василівна, по-людськи її розуміють і підтримують. Та зарадити її скрутному становищу нічим не можуть: питання врегульоване, є рішення суду, яке вступило в законну силу. Жінка отримала компенсацію, а відтак права на отримання квартири не має.
…У Ольги Василівни Красношапки – понад тридцять сім років трудового стажу, батьків та рідню вона втратила під час Голодомору 1932–1933 років. Керівництво маслозаводу, де, до речі, вона працювала і який зараз відноситься до ЗАТ "Гадячсир", уже неодноразово надсилало жінці повідомлення з проханням звільнити виробниче приміщення. "… згідно санітарних норм забороняється проживати громадянам на території харчових підприємств. Приміщення, в якому Ви проживаєте, не відповідає жодним нормам по санітарії та пожежній безпеці і на даний час знаходиться в аварійному стані", – йдеться в них. Ці повідомлення та іншу кореспонденцію листоноші приносять жінці без указаної адреси, бо її у Ольги Василівни Красношапки просто немає…