Важкі випробування випали на долю Ганни Іванівни: пережила Першу світову і громадянську, революцію й голодомор, Велику Вітчизняну і роки відбудови.
Особиста доля складалася, здавалося б, вдало: зустріла гарного хлопця Афанасія Хомиченка, побралися, жили в злагоді, мирі та любові. Але тяжкі події не оминули молоду родину. Голодомор забрав двох дітей, пішов на фронт чоловік, залишивши Ганну з чотирма доньками. Важкий час окупації не зігнув жінку, все чекала звістки від чоловіка з фронту. У 1943-му листування припинилося, а невдовзі й страшна звістка прийшла – пропав безвісти. Після війни трудилася в колгоспі, вела домашнє господарство і все чекала свого Афанасія. Та не дочекалася. Сама виховала дітей.
Ганна Іванівна – активна співрозмовниця. Ділиться спогадами про пережите. Розповідає, як колись пішки ходила в Лебедин до брата, а ще – в Полтаву по сіль.
Запорукою її довголіття є, певно, те, що вірить у Бога, дотримується постів, жила і живе по совісті, бажаючи всім тільки добра.
А яка вона родиною багата: має трьох дочок, шістьох онуків, дев’ятьох правнуків та вісьмох праправнуків. Живе з дочкою Оленою та її сім’єю.
Привітали Ганну Іванівну Хомиченко з нагоди сторічного ювілею керівники району, представники сільради, ТОВ “Октан”, місцевої школи, а ще – учасники художньої самодіяльності. Разом із щирими побажаннями отримала бабуся Ганна подарунки та квіти.
А вечірньої пори небесну височінь осяяв святковий феєрверк на честь 100-річного ювілею берегині роду. Помилуватися видовищем вийшла і Ганна Іванівна, вкотре впевнившись у великій любові й шані до неї всієї великої родини.