Форум проводився за підтримки Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга, міського Комітету зовнішніх зв'язків, Ліги націй, уряду Ленінградської області, Генерального консульства України в Санкт-Петербурзі та громадської організації "Санкт-Петербурзький будинок національностей". Починався форум із подячного молебню за здоров'я українців, які живуть у цьому місті, та з відкриття виставки художніх робіт і книг петербурзьких українців у залі Бібліотеки національних літератур. Полтавська делегація долучилася до урочистих заходів наступного дня – її представники взяли участь у роботі "круглого столу" на тему "Шляхи розвитку співробітництва Санкт-Петербурга та регіонів України в економічному і культурному напрямках". Засідання відбувалося в Білому залі Законодавчих Зборів на Ісаакіївській площі, його відкрив депутат Законодавчих Зборів Ігор Ріммер, а вів голова міської громадської організації "Українська національно-культурна автономія Санкт-Петербурга" професор Василь Тегза. В засіданні взяли участь і виступили Генеральний консул України в Санкт-Петербурзі Микола Рудько, Генеральний консул Білорусі Дмитро Сивицький, наш земляк, доктор економічних наук, професор, заслужений будівельник Росії Анатолій Асаул, головний редактор газети "Суспільство і екологія", член донбасівського земляцтва Сергій Лісовський, журналіст, політолог із Києва Максим Михайленко, член уряду Санкт-Петербурга Борис Коптін, радник голови Законодавчих Зборів Володимир Єременко, заступник голови Полтавської облдержадміністрації Надія Мякушко, президент асоціації національно-культурних громадських об'єднань Санкт-Петербурга "Ліга націй" Хамзат Цокієв, керівник проекту "Славетні імена Полтавщини" Валентина Асадчева та інші учасники заходу.
Всі ми родом із минулого, з нашої історії, сказав у своєму виступі Микола Рудько. І комусь здається, що раніше жилося краще, хтось засуджує предків, які, як їм здається, не те й не так робили, а ще хтось повторює: історія нас нічому не навчила. Микола Олександрович заперечив: історія вчить і диктує свої закономірності – вона зобов'язує нас берегти дружбу двох народів. Проблеми є, але їх можна вирішувати.
Ми й справді всі родом із минулого, але, на жаль, по-різному проектуємо в час теперішній відлуння найзнаковіших подій нашої спільної історії. Це зайвий раз продемонструвала й зустріч за "круглим столом". Із ким хоче інтегруватися Україна – з Європою чи з Росією? Хто ми сьогодні – союзники чи ні? Один народ чи різні народи? Відновимо колишні зв'язки чи йтимемо різними шляхами? Чимало промовців хотіли почути відповіді на ці запитання, і самі ж шукали їх, пояснюючи "похолодання стосунків" між українцями та росіянами тим, що вони почали ставитися одне до одного прагматично, що неприпустимо між "членами однієї сім'ї", звідси, мовляв, і ціна на газ "прагматична". Їм не зрозуміло також, чому в Україні стільки уваги приділяється останнім часом темі, "яка раптом виникла – Голодомору". На їхню думку, "те, що розповідають політики і преса, не зближує нас. І чи доречно це з політичної, з історичної точок зору?". Так само їх дивують трактування та сучасні акценти щодо подій Полтавської битви, до ювілею якої готуються обидві держави. Мовляв, "політики інтерпретують ці теми так, як їм це вигідно, але не на користь, а на шкоду нашим стосункам".
Про спільне святкування 200-річчя Миколи Гоголя, який, як тут дійшли згоди, належить і Україні, й Росії, про роль автономій у збереженні надбань національної культури, традицій, мови, про соціальний захист трудових мігрантів, про економічне співробітництво, спільний освітній простір, про назрілу потребу відкрити в Санкт-Петербурзі культурний центр України та проблеми земляцтв йшлося в багатьох виступах учасників засідання. Була прийнята резолюція, в якій висловлене сподівання, "що 2008 рік і роки наступні стануть добою потепління у взаємовідносинах між Москвою та Києвом", що голос учасників форуму, які закликають уряди обох держав до серйозного і глибокого перегляду російсько-українських взаємовідносин, буде почутий.
Того ж дня, але вже увечері, в приміщенні міської громадської організації "Українська національно-культурна автономія Санкт-Петербурга" відбулася міжнародна науково-практична конференція "Українські національно-культурні організації Санкт-Петербурга: питання збереження традицій і шляхи розвитку в сучасній петербурзькій спільноті". Певною мірою за тематикою це було продовження уже розпочатої за "круглим столом" розмови, але врешті її переорієнтували доповідачі з Полтави: професор, завідуючий кафедрою українознавства Полтавської державної аграрної академії Микола Якименко заговорив про Санкт-Петербург у долях видатних полтавців, розповів про Опанаса Сластьона. Буквально заворожила аудиторію своїм емоційним виступом провідний науковий співробітник літературно-меморіального музею імені І.П. Котляревського, щойно походивши стежками земляка в цьому місті, Євгенія Стороха, перші підсумкові акценти розставила щодо почутого заступник голови облдержадміністрації Надія Мякушко. До того ж – у залі звучала музика ансамблю скрипалів "Класика", яку дарували викладачі Полтавської дитячої музичної школи №1 імені Платона Майбороди (Тетяна Лисенко, Інеса Водяник, Валентина Тригуб та Наталія Єфремова), і була представлена виставка талановитих юних полтавських художників, якою опікувалися викладач Полтавського міського ліцею імені І.П.Котляревського, член Національної спілки художників України Микола Грибан та провідний редактор обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного Наталія Граїцька.
Побувала полтавська делегація і на См
оленському кладовищі, де було перше поховання Тараса Шевченка, і вклонилася пам'ятнику Кобзаря, на відкритті якого також були присутні полтавці. Теплою і щирою стала зустріч із нашими давніми друзями в офісі полтавського земляцтва, яке очолює підприємець Михайло Волик, Миколою Жиглом, Зінаїдою Неживою. Михайло Олексійович, звичайно ж, пригощав земляків українськими стравами у відкритому ним у центрі Північної Пальміри кафе "Ворскла", де відвідувачів зустрічають дівчата-офіціантки в національному вбранні, а інтер'єр стилізовано під українські хати.
Заключним акордом форуму для полтавців став урочистий вечір, що відбувся в концертному залі Пулковського готелю за участю художніх колективів, які працюють при національно-культурній автономії Санкт-Петербурга, а також міста і Ленінградської області. Вся полтавська делегація (окрім уже названих, її учасниками були голова обласного відділення товариства "Україна-Світ" Віра Кошова та заступник начальника управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності облдержадміністрації Володимир Чижов) вийшла на сцену з короваєм, із вітаннями, подарунками. Голова Української національно-культурної автономії Василь Тегза з нагоди свята вручив грамоти і квіти активним її діячам. А Генеральний консул України Микола Рудько, звертаючись до українців Санкт-Петербурга, зазначив, що є такі слова, які уже своїм звучанням орієнтують на щось величне, значне. В цьому випадку це слово – "українське":
– Ну скажи просто "пісня" – звично звучить. А скажи "українська пісня" – і це відразу нуртує душу, хвилює серце, і коли ці слова чуєш – і плачеш, і смієшся…Скажи автономія – це так собі, а українська національна культурна автономія – зовсім інше звучання і зовсім інше значення. Я вам заздрю, тому що ви маєте подвійне громадянство. Духовне громадянство – це ваша українськість, бо людина, котра народилася на нашій священній землі, ніколи не полишить спогадів про неї. А політично ви громадяни Росії. Оце і є ваше подвійне громадянство. Ви поєднуєте свою духовну, душевну відданість Батьківщині із громадянським обов'язком перед політичною батьківщиною. І Україна в цьому плані є взірцем…
Концерт тривав кільк
а годин, а по його закінченні прошу відповісти на кілька запитань Василя Тегзу:
– Які ваші враження, які висновки, що загалом можете сказати про захід, який відбувся?
– Поки що, чесне слово, враження важке… Так готувалися всі, що неможливо було узгодити програму – нашим артистам хотілося виконувати по дві й по три пісні! Всі хотіли обов'язково виступити. Ми номерів шість скоротили. Але є те, що дуже радує: це вперше (а я працюю в українській автономії з 1986 року) приїхала така поважна делегація з Полтави і виступила на сцені. Такого не було ні разу – жодна з українських делегацій не зробила нічого подібного! І дай, Боже, щоб так і продовжувалося. Після вечора я розмовляв із багатьма його учасниками і чув одне: "Це є Полтава! Оце – Полтава!" Концерт затягнувся, але всі захоплювалися виступом полтавської делегації, подарунками, які вона привезла. А особливо – короваєм. Може, й не треба було про це, але я скажу: десять чоловік вибігли приймати коровай, і я навіть не знаю, де він зараз! (Сміється. – Авт.). І ще одна деталь. Делегації бувають різні, але коли на чолі делегації заступник голови облдержадміністрації – це рівень! Той же Генеральний консул на жодному заході не може досидіти до самого кінця, бо в нього багато роботи, його викликають на інші зустрічі, він державна людина, а тут Микола Рудько сидів до кінця, не вийшов нікуди – і ніхто не виходив, бо приїхала справді поважна делегація!
– Василю Юрійовичу, давайте повернемося і до засідання "круглого столу", до науково-практичної конференції. Ви бачили, що не в усьому збігаються погляди полтавців, котрі сьогодні живуть по різні боки кордону. Важко працювати вам у цьому плані?
– Важко з обох боків… Але мушу сказати, що це також відбулося вперше: жодне із 61 земляцтв нашого міста досі не організовувало "круглого столу" в рамках міжнародного форуму! Що б не було, а це засідання зробило своє – воно піднесло рівень зібрання! Звичайно, нам бракує інформації про нинішню ситуацію в Україні, ми повністю відірвані від неї, тут немає жодної передачі української на телебаченні, немає українських шкіл, преси. Ми повинні відкрити культурний центр, де працюватимуть наші гуртки, проводитимуться зустрічі – там має проростати все українське! Уряд України має боротися за українців, пам'яти про те, що там, де є українці, – там є й Україна! На культурну автономію багато покладено, але вона має бути підтримана…
– І підтримана на урядовому, на законодавчому рівні, – додає заступник голови облдержадміністрації Надія Мякушко. – Якщо Росія прийняла закон про національно-культурні автономії, то, очевидно, український уряд мав свого часу відреагувати на це принаймні постановою Кабміну.
Тож прошу Надію Семенівну також підсумувати враження від візиту до Північної Пальміри:
– Я вдруге цього року в Санкт-Петербурзі з офіційною делегацією нашої області.  Ми чули виступи науковців, істориків, соціологів, політологів, політиків щодо історії України, її нинішнього статусу і стану в їхньому розумінні. Зізнаюся, мене деякі проблеми схвилювали, маю претензію і до себе, до нас, українців, а також до необ'єктивного подання інформації українцями Санкт-Петербурга тій громаді, з якою вони спілкуються. Найперше це стосується подій Голодомору 1932–33 років, на мою думку, їх оцінка є необ'єктивною, дуже упередженою, що, звісно, – не на користь правді, історії. А також стосується нинішнього руху України в європейському напрямку. Це елітою Санкт-Петербурга українського походження сприймається, я б сказала, з якоюсь жорсткістю, навіть зі спротивом. Чому пред'являю претензію до себе і власне до України? Тому, що головною причиною такого розуміння проблематики з боку петербуржців є все-таки відсутність достатньої і належної інформації. Вони знають про події, але оцінюють їх виключно з позицій російських ЗМІ, бо жодних інших зв'язків не мають. Це те, що найбільше схвилювало, і це ті проблеми, які треба, безумовно, вирішувати. Писатиму про це у звіті до Міністерства закордонних справ, пропонуватиму певні шляхи розв'язання цих проблем. Ми чули виступ професора, завідувача кафедри слов'яністики Санкт-Петербурзького державного університету – він розповів, що є студенти, які вивчають українську філологію, історію України, пишуть реферати, наукові роботи. Але його інформація про те, що на одному із практичних занять студентам запропонували провести суд над Мазепою – зрадив він чи ні Петра І… Певне ж, суд з позицій Росії, а не з позицій правди! Я б дуже прагнула, аби ті студенти мали не нав'язану, а правдиву інформацію. Загалом дуже добре, ефектне враження на діячів української діаспори справила делегація Полтавщини: це самодостатні, освічені, високоінтелектуальні люди. І це викликало повагу до них, навіть піднесення серед українців Санкт-Петербурга, бо це їхні земляки, і вони можуть ними пишатися. Надзвичайно задоволена виступом на концерті ансамблю скрипалів, не можу не відзначити виступ Євгенії Сторохи. Дуже важливо, щоб люди, котрі репрезентують Україну в інших країнах, зустрічаються з нашими земляками, робили це якісно, чесно – такі враження й залишаться про нашу державу. Не вдалося нам на "круглому столі" репрезентувати підготовлену представницьку інформацію про можливості промислового, сільськогосподарського потенціалу Полтавщини для співпраці, бо тут ішлося більше про історію, культуру, соціальні питання. Але ми провели інші домовленості, в тому числі й із національно-культурною автономією, про можливі в майбутньому засідання "круглих столів" за участю ділових кіл Санкт-Петербурга і Полтавської області.
Тож попереду – нові грані співпраці, свята, зустрічі, недаремно ж сам форум його учасники називали "стратегічно важливою подією". Ми ж пам'ятаємо ще й про те, що нині в Санкт-Петербурзі немає навіть музею Миколи Гоголя, що музей-квартира Тараса Шевченка в Академії мистецтв відкрита не постійно, що в Етнографічному музеї зал України не оновлювався впродовж десятиліть – це ті справи, де потрібні і наша участь, допомога, підтримка.
Після від'їзду полтавської делегації міжнародний форум ще тривав: проводилися День української мови, дитячий фестиваль української культури, Дні української кухні. А полтавцям навіть здавалося, що вони привезли своїм землякам тепле сонце любові: у день нашого від'їзду воно засяяло над містом, де виглядає крізь туман, як зазначали санкт-петербурзькі українці, лише раз на два-три місяці…