Спочатку ваші листи ми друкували під однією рубрикою – "На вогник у вікні". Той "вогник" виявився і справді потрібний вам, бо на його тепло потяглося стільки знедолених самотністю людей, стільки одиноких сердець із бажанням відшукати свою половинку, знайти споріднену душу, що ми вирішили започаткувати для вашого спілкування газету – додаток "Зустріч". А назвали її так, аби надруковані у ній ваші сповіді, ваші листи приносили вам сподівані зустрічі. Адже це так необхідно кожному, повертаючись звідкись додому, знати, що у твоєму віконці світиться вогник, що тебе чекають, що ти не один у цьому великому білому світі… Ми щиро бажаємо вам цього і намагатимемося робити усе для того, щоб ваших щасливих зустрічей було все більше й більше.
Нас часто запитують, скільком же парам допомогла зустрітися газета? Щиро відповімо, що точного рахунку ми вести не можемо, бо ж не всі й повідомляють, що стали щасливими подружжями. Але навіть із тих подяк та повідомлень, які отримує "Зустріч", можемо сказати з певністю – тих, хто знайшов своє родинне щастя саме завдяки газеті, дуже багато. І це нас втішає й окрилює. Спонукає робити кожну "Зустріч" потрібною для вас, не рахуючись із часом, читати сотні й сотні ваших листів, готувати їх до друку, при цьому бажаючи кожному, хто звернувся до нас, зустріти омріяну долю.
Не будемо називати десятки й десятки прикладів подружніх пар, які стали такими завдяки тому, що написали у "Зустріч". Не станемо й прикрашати дійсність, в якій не кожному щастить віднайти сподіване. Бо всі ми – різні. І в усіх нас різні уявлення про щастя. Для когось це – радість підтримувати одне одного під руку, робити щоденне відкриття, що очі можуть випромінювати красу в будь-якому віці, якщо вони кохають, що й сивина буває цвітом любові… А дехто пов'язує свої надії на краще лише із… матеріальним благополуччям. Як от: "Коли є дача й машина, то пиши мені, зустріну з радістю". Чи, як сказав один відвідувач: "Були б гроші, а щастя буде". Як гарно, якщо ви не згодні з ним…
ВІдомий американський лікар Поль Брег, який дожив до 95 років, сказав чудові слова: "За гроші можна купити ліжко, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, але не здоров'я; будинок, але не домашнє вогнище; книги, але не розум; прикраси, але не красу; розваги, але не щастя". У цих словах велика життєва мудрість.
Немає сенсу шукати щастя, чекаючи, що воно прийде звідкись іззовні. Знайти його можна лише у собі. Хтось, можливо, здивується – як це? Може, й не треба шукати Ту єдину, Того єдиного? Ні, шукайте і до нас, звичайно ж, пишіть, але не чекайте в подарунок Любові, а несіть цей безцінний дар у своєму серці й віддавайте, в першу чергу, ви. Діліться всім, що маєте гарного. Не будівлями, гаражами, коровами чи індиками – те прикладеться само, якщо душа потягнеться до душі. Діліться найперше – добротою, ніжністю, будьте готові на співчуття й самопожертву, а не одержання вигоди. Даруйте радість, і тоді вона знайде вас. І тоді щасливих родин побільшає. Як сталося і в оцьому випадку, який ми вибрали із сотень, щоб усе-таки розповісти вам про нього, бо навіть для нас він видався незвичайним, тому що щастя, про яке йдеться в ньому, доведеться помножити на раз, і ще раз, і ще раз. І ось чому.
СпоЧатку до "Зустрічі" звернувся самотній чоловік, і йому відгукнулася саме та жіночка, про яку він мріяв. Потім вона порадила написати оголошення своєму неодруженому синові – і теж поділилася радістю, що йому пощастило зустріти свою наречену. Ну і, нарешті, в господаря цієї родини була донька, розлучена з чоловіком-п'яницею, котра сама виховувала синочка, про яку вже батьки написали в газету. У "щасливий випадок" для всіх цих – нині аж трьох! – родин можна було б не повірити, якби не було ось цього листа: "Дорогенька "Зустріч"! Вклоняємося вам низенько від нас і наших дітей, яким ви подарували щастя жити у парі. Бо немає більшої радості, як бачити своїх онуків, у яких є тато і мама, бабуся й дідусь. А онуків у нас вже аж троє – один хлопчик і дві дівчинки. Збираємося на свята разом і завжди згадуємо вас. Хай Господь посилає вам благословення й кріпке здоров'я на всі ваші старання…"
Спасибі вам, любі, за цей гарний лист, за такі щирі побажання. А всім читачам "Зустрічі" від усієї душі бажаємо: нехай і у вас, і у нас все буде гаразд. Будьмо щасливими! Будьмо не самотніми. Будьмо коханими. І просто – будьмо разом. А все інше – нам під силу.
Ванда ЛИС,
редактор "Зустрічі".
Нас часто запитують, скільком же парам допомогла зустрітися газета? Щиро відповімо, що точного рахунку ми вести не можемо, бо ж не всі й повідомляють, що стали щасливими подружжями. Але навіть із тих подяк та повідомлень, які отримує "Зустріч", можемо сказати з певністю – тих, хто знайшов своє родинне щастя саме завдяки газеті, дуже багато. І це нас втішає й окрилює. Спонукає робити кожну "Зустріч" потрібною для вас, не рахуючись із часом, читати сотні й сотні ваших листів, готувати їх до друку, при цьому бажаючи кожному, хто звернувся до нас, зустріти омріяну долю.
Не будемо називати десятки й десятки прикладів подружніх пар, які стали такими завдяки тому, що написали у "Зустріч". Не станемо й прикрашати дійсність, в якій не кожному щастить віднайти сподіване. Бо всі ми – різні. І в усіх нас різні уявлення про щастя. Для когось це – радість підтримувати одне одного під руку, робити щоденне відкриття, що очі можуть випромінювати красу в будь-якому віці, якщо вони кохають, що й сивина буває цвітом любові… А дехто пов'язує свої надії на краще лише із… матеріальним благополуччям. Як от: "Коли є дача й машина, то пиши мені, зустріну з радістю". Чи, як сказав один відвідувач: "Були б гроші, а щастя буде". Як гарно, якщо ви не згодні з ним…
ВІдомий американський лікар Поль Брег, який дожив до 95 років, сказав чудові слова: "За гроші можна купити ліжко, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, але не здоров'я; будинок, але не домашнє вогнище; книги, але не розум; прикраси, але не красу; розваги, але не щастя". У цих словах велика життєва мудрість.
Немає сенсу шукати щастя, чекаючи, що воно прийде звідкись іззовні. Знайти його можна лише у собі. Хтось, можливо, здивується – як це? Може, й не треба шукати Ту єдину, Того єдиного? Ні, шукайте і до нас, звичайно ж, пишіть, але не чекайте в подарунок Любові, а несіть цей безцінний дар у своєму серці й віддавайте, в першу чергу, ви. Діліться всім, що маєте гарного. Не будівлями, гаражами, коровами чи індиками – те прикладеться само, якщо душа потягнеться до душі. Діліться найперше – добротою, ніжністю, будьте готові на співчуття й самопожертву, а не одержання вигоди. Даруйте радість, і тоді вона знайде вас. І тоді щасливих родин побільшає. Як сталося і в оцьому випадку, який ми вибрали із сотень, щоб усе-таки розповісти вам про нього, бо навіть для нас він видався незвичайним, тому що щастя, про яке йдеться в ньому, доведеться помножити на раз, і ще раз, і ще раз. І ось чому.
СпоЧатку до "Зустрічі" звернувся самотній чоловік, і йому відгукнулася саме та жіночка, про яку він мріяв. Потім вона порадила написати оголошення своєму неодруженому синові – і теж поділилася радістю, що йому пощастило зустріти свою наречену. Ну і, нарешті, в господаря цієї родини була донька, розлучена з чоловіком-п'яницею, котра сама виховувала синочка, про яку вже батьки написали в газету. У "щасливий випадок" для всіх цих – нині аж трьох! – родин можна було б не повірити, якби не було ось цього листа: "Дорогенька "Зустріч"! Вклоняємося вам низенько від нас і наших дітей, яким ви подарували щастя жити у парі. Бо немає більшої радості, як бачити своїх онуків, у яких є тато і мама, бабуся й дідусь. А онуків у нас вже аж троє – один хлопчик і дві дівчинки. Збираємося на свята разом і завжди згадуємо вас. Хай Господь посилає вам благословення й кріпке здоров'я на всі ваші старання…"
Спасибі вам, любі, за цей гарний лист, за такі щирі побажання. А всім читачам "Зустрічі" від усієї душі бажаємо: нехай і у вас, і у нас все буде гаразд. Будьмо щасливими! Будьмо не самотніми. Будьмо коханими. І просто – будьмо разом. А все інше – нам під силу.
Ванда ЛИС,
редактор "Зустрічі".
Рубрика: 
