Душа протестувала – пекельний біль від усвідомлення того, що пережили наші діди й прадіди, не вміщався у ній. Те саме переживали й Оксанині друзі, але вони мусили знати: їм показували документальні фільми про голод в Україні, вони читали "Жовтого князя" Василя Барки і дивилися кінострічку, зняту за романом, вивчали історичні матеріали й шукали живих свідків тих подій, записували їхні спогади. Більшість із них, старшокласників, уперше відкривала для себе страшні конкретні цифри і факти про Голодомор, який до цього звучав для них лише як один із загальних рядків далекої історії. Біль і розпач терзали юні душі. "Я думала – не витримаю. Сльози смутку й скорботи не покидали мене. Я плакала…" – розповідала Оксана.
Її слова звучали в золоченому столичному залі Українського фонду культури уже після виступів поважних гостей – і вони ілюстрували й доповнювали сказане мудрими дорослими, котрі щойно переглянули виставку юних полтавських художників "Пам'ятай свій рід. Пам'яті жертв Голодомору в Україні": вона й бере свій початок із творчого завдання для ліцеїстів.
– Це біль поза межами болю, бо ці діти не жили в той час і не могли його відчувати. Але відчули, – сказав, відкриваючи виставку, голова Українського фонду культури, видатний український поет і громадський діяч Борис Олійник. – І я доземно вклоняюся всім вам, дорогі земляки, за те, що ви прилучили дітей до вивчення цієї трагічної сторінки в житті нашого незнищенного народу – прикладів таких ударів, які випали на його долю, чи ви й знайдете ще в історії… Хотілося б закрити їх від цього болю, але історія така, яка вона є. І ви, юні громадяни, повинні її знати. Ваші роботи просто дивовижні, вони вражають до глибини серця…
Воістину – нічого випадкового не буває у нашому житті: виставка робіт юних полтавців експонується в тому ж залі фонду, де свого часу народилася ідея спорудити Курган скорботи на Полтавщині, що увічнює пам'ять жертв Голодомору, і то була ініціатива ще одного нашого видатного земляка, драматурга Олекси Коломійця. А "влітку 1988-го на ХІХ партійній конференції уперше устами українського поета Бориса Олійника пролунала вимога "назвати причини та організаторів голоду в Україні у 1933 році"…, котрий першим насмілився порушити та оприлюднити заборонену довгий час тему", – пише літературознавець Михайло Кудрявцев у "роздумах над поезією Бориса Олійника".
Одначе треба зазначити, що ця виставка є лише частиною проекту "Пам'ятай свій рід", який реалізується на Полтавщині за підтримки обласної держадміністрації та особисто її голови Валерія Асадчева з метою виховання патріотизму та любові до рідного краю, вивчення історії, культури, звичаїв і традицій українського народу, формування загальнолюдських моральних цінностей. У його рамках уже відбулися акції "Славетні імена Полтавщини", "Нащадки пам'ять бережуть", "Моя мала батьківщина", "Знайди свою вершину", "Діти – дітям". Акція "Пам'ятай свій рід. Пам'яті жертв Голодомору в Україні" стартувала минулого року і проводиться за трьома напрямками, які також були презентовані в залі Українського фонду культури. Голова облдержадміністрації Валерій Асадчев наголосив, що він не вперше бачить ці роботи учнів, і вони завжди його вражають:
– Ця пам'ять про геноцид, яка передається із покоління в покоління, є ще й запорукою того, що ніколи більше український народ нікому не дозволить чинити над собою таку наругу. Адміністрація й надалі робитиме все для того, аби кожен талант юних полтавців був почутий і побачений.
Організатором виставки у столиці стала обласна бібліотека для дітей імені Панаса Мирного (за участю усіх бібліотек області). Її директор Леонід Чобітько також розповів присутнім про вивчення юними трагічних сторінок історії. А допомагав організаторам і високо оцінив роботи ліцеїстів та учнів НВО № 14 міста Полтави народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, директор видавництва "Криниця", наш земляк Леонід Андрієвський – він підготував і книжкові подарунки для них.
Багато гостей прийшли привітати полтавців, серед них були поети Ігор Павлюк, Віктор Баранов, Віктор Женченко, представник міжнародного благодійного фонду "Україна 3000" Леся Гасиджак, заступник голови Голосіївської райдержадміністрації у місті Києві Павло Жук, народна артистка України, професор, керівник проекту "Нові імена України" Світлана Глух. Член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки, голова міжнародної громадської організації "Рівненське земляцтво" Микола Якимчук зазначив:
– Я дуже хотів би, щоб ця виставка стала на колеса і поїхала по всій Україні, щоб її побачили в усіх регіонах…
Його доповнив президент Товариства закарпатців у місті Києві Микола Відзіля, наголосивши: "Такі талановиті, небайдужі діти, як ці юні полтавці, є в усіх областях, а це значить, що підростають справжні українці, патріоти своєї держави".
На урочистостях було презентовано і каталог виставки, підготовлений полтавським видавництвом "Дивосвіт", а також дослідницькі та поетичні роботи учасників проекту із Чутівського, Глобинського, Лубенського, Хорольського районів. А сам каталог видано за підтримки справжніх друзів полтавської бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного, яку багато років намагаються виселити з її приміщення, яку підпалювали (згоріли унікальні надбання!), яку оточували "браві молодці" з автоматами. Це – Віра Боднарук (Товариство української мови ім. Т. Шевченка з міста Чикаго, США), Володимир Король (Товариство гуманітарної допомоги Україні, США), Марія Фішер-Слиж (м. Торонто, Канада), а також заступник голови облдержадміністрації Сергій Ясинський.
Звучить поезія полтавських школярів, звучить у їхньому театралізованому виконанні пісня Наталії Май "Свіча". І вже скільки емоцій пережито від сказаного тут, а на очах присутніх – знову сльози, і біль (поза межами болю?!) стискає горло, не дає продихнути… Зал слухає стоячи:
Гори-гори, моя свіча,
За тих, хто ще живий.
За тих усіх, хто по землі
І досі топче ряст.
Гори-гори, моя свіча,
За рідних, дорогих,
За тих, хто вже пішов
Від нас…
Свічка, калина, барвінок, сніп колосся і хлібина на столі. Я була вражена, коли роздивлялась роботи і підійшла ближче до столика уже після урочистостей: Господи, як вона пахне, та хлібина!!! "Здригнулося серце", "Втрачений рай"… Це назви художніх робіт. І далі: "Було б краще не народитись?". "Душі померлих стукають в наші серця". "Туга". "У смерті обличчя безлике". "Посивіла від горя земля". "Очі голоду". "Дай мені, Бозю, хоч соломинку". "Жалі болючі і печальні". "До сонму знищених надій". "Несамовитий біль". "Пам'ятай!"… Господи, що ж вони пережили в душах своїх, ці діти! Хтось сказав, що страждання очищає. Поет Ігор Павлюк застеріг:
– Голод фізичний починається з голоду духовного. Нині подорожчали хліб і м'ясо, але духовний голод нам загрожує більше…
А тому він потрібен сьогодні усім нам, цей біль поза межами болю. І тому потрібні ось такі проекти, такі акції. Вони очищають, вони застерігають. Керівник проекту "Пам'ятай свій рід" Валентина Асадчева та його координатор, провідний редактор бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного Наталія Граїцька, готуючи разом із художником-дизайнером Миколою Грибаном каталог виставки, вирішили: нехай у ньому будуть портрети усіх юних художників. І неодмінно – з усміхненими обличчями. Життя триває. Маргарита Лишко з НВО № 14 м. Полтави читала свій вірш, який закінчується так само оптимістично:
З неба падали зорі – одна за
 одною.
Ясні зорі котились, мов
 сльози
з небес.
Україну мою сам на сам із
бідою
На Голгофу звели. Та народ
 наш – воскрес!
У залі того дня звучало багато спогадів і віршів, а логічним завершенням дійства, яке емоційно провела заступник директора міського ліцею №1 імені І.П.Котляревського Лариса Тютюнник, можуть стати рядки Бориса Олійника з його нової книги "У замкненому колі":
Покваптесь, діти!
Тільки ви ще й годні
Нас зупинити на краю
             безодні!
Життя триває. Після заходу в Українському фонді культури діти побували на екскурсії, помилувалися столицею. І, певне ж, були вдячні Олександрові Янку, керівникові туристичної агенції "Чарівні мандри", бо незабутню мандрівку до Києва вони здійснили сучасним автобусом, зручно розташувавшись на його другому поверсі.
Життя триває. І попереду – нові зустрічі, бо виставка полтавських школярів і справді має "стати на колеса". Про це вже сьогодні піклуються її організатори.