"Шановна редакція газети "Зоря Полтавщини"!
Звертаються до вас батьки учнів с. Шевченкове Котелевського району. Наші діти навчаються у Великорублівській школі, яка знаходиться від нас за 15 км, їх підвозять орендованим автобусом, який відходить із села о 6.50 ранку. А привозять дітей о 16.00. Оренду автобуса здійснює Котелевський райвідділ освіти, який уклав договір з підприємцем Сокорко Ф. на дві школи: Великорублівську і Милорадівську. Але замість того, щоб надати кожній школі по автобусу, перевезення здійснюється одним, а інколи – і маршруткою "Газель", в якій їдуть не тільки діти села Шевченкове, а й діти села Микілка, одним рейсом 40 дітей, а кількість місць у "Газелі" – 13. Другим рейсом підвозять дітей с.Терни, яких теж 40 учнів. Після цього – Милорадове. Для наших дітей велике навантаження – недосипати, не снідати, бо організм ще не прокинувся. У них порушений біологічний ритм, вони хворіють, часто пропускають школу, а як їдуть у перевантаженому автобусі, навіть втрачають свідомість.
О 7.10 діти вже в школі, а заняття починаються о 8.30. Першокласники досипають на підвіконні. Хтось заробляє гроші на стражданнях наших дітей.
Ми просимо вас розібратися у цій ситуації, тому що ми зверталися до завідуючої райво, але нам відмовили у грубій формі. Тому просимо приїзду кореспондента.
Кулікова А.І., Площик В.А., Гекун Н.Г.,
Діхтяр Л.В., Чіп Т.А., Іванченко І.М,
Халілова І.І., Максимович Л.А., Калашнік О.І.".
Цю ж ситуацію люди, які зібралися біля зупинки, змальовують у деталях. Розповідають, як будять о шостій ранку своїх діток і намагаються вмовити їх хоч щось з'їсти та чайком запити, як спішать школярі на зупинку, бо запізняться – автобус поїде без них, для водія головне – графік, а не ці малі пасажири. Розповідають про гастрити, вегето-судинну дистонію, кардіопатію та інші недуги своїх дітей.
– Мій Ваня, а йому шість років, такий слабкий і сьогодні залишився вдома, бо рвота. У мене троє дітей, від зупинки живемо далеко. Я вранці на половину п'ятої біжу на ферму, на шосту біжу додому їх будити. І яке там годувать, як дитина йде і спить! – каже Ольга Калашник.
– А мій Мишко, семикласник, маленький такий, чергував у школі, затримався – автобус поїхав без нього! Додому добирався сам, а це ж чотирнадцять кілометрів, ліс! А якби щось сталося? Ми відпускаємо дітей із дому й не знаємо, чи вони повернуться! – розповідає Наталія Іванченко.
– А мої Люба й Сергій минулого року повернулися зі школи, сіли на диван, а через кілька хвилин похилились – те в один бік, те в другий – і заснули! Дивлюся на них – Господи, що ж це таке! Люба цього року вже студентка, навчається на першому курсі в педагогічному, а вже має гастрит, і всі четверо із хворобами, можу вам показати медичні картки. А ви ж знаєте, що недосипання шкідливе навіть для дорослих! У наших дітей – восьмигодинний робочий день, бо їх забирають першими, а привозять зі школи останніми! – додає Алла Кулікова.
– Моя п'ятирічна Катюша їздить у Велику Рублівку в дитсадок – туди діток возять цим же автобусом, разом із учнями. Її братик, 13-річний Саша, відвозить і забирає – я розписку дала… Так ми живемо, – говорить Ірина Халілова.
Чого хочуть батьки? Їхні вимоги прості: щоб дітей забирали із села о 7.30 і привозили після уроків першими, бо їхнє село найвіддаленіше. І щоб водії, які постійно міняються, почувалися відповідальними за дітей: скільки взяли, стільки й повернули. Кілька останніх днів автобус відходить не о 6.50, а о 7.10. Та все одно дітям доводиться в коридорі школи чекати початку уроків цілу годину.
А діти звикають!
–Класи зачинені, бо там є матеріальні цінності, тому справді діти чекають у коридорі, – каже директор Великорублівської ЗОШ І – ІІІ ступенів І.І. Іваненко.
Іван Іванович на прохання батьків говорив із водіями, тож вони дещо й змінили графік. Перед ним – аркуш паперу, де чітко зафіксовано, з яких сіл, із яких класів, о котрій годині та скільки дітей привозять до школи автобусами. Він знає про всі проблеми і каже, що минулого року випросив 0, 25 ставки для кухаря, щоб діти, які після уроків чекають автобуса, могли поїсти щось гаряче. Цього року йому в районі відмовили – немає коштів. У школі є їдальня, дворазове харчування, але він бачить – діти голодні після уроків. Біжать у магазинчики й купують заборонені до продажу в школах чипси, “Мівіну”, солодкі напої. Проблема з коштами не дає можливості орендувати ще один автобус, аби дітей із Шевченкового привозити в зручніший час.
– Так, вони у школі вісім годин, а норма – шість. Чимось зайняти їх, посадити за парти до початку уроків і після них просто неможливо – діти й так втомлені. І все це пов'язане зі здоров'ям… Я й сам вісім годин не висидів би…
А діти звикають!
– Я міський, і то звик! – каже Іван Волошко, хлопчина, котрий раніше жив у Запоріжжі.
Щоправда, він їде з Микілки, де автобус зупиняється о 7.25, уже везучи школярів із Шевченкового. Діти звикають і не надто нарікають – вони ще не вміють дбати про своє здоров'я, не знають загальновизнаних правил і вимог, вони приймають реальність такою, яку одержують у тих обставинах, в яких їм випало жити.
"На рахунку – ні копійки на перевезення дітей!"
Відповіді на всі запитання я сподівалася почути від начальника відділу освіти Котелевської райдержадміністрації Інни Назарко. Вона, змалювавши в своїй розповіді уже знайому мені картину про "шкільні" й орендовані автобуси, сама риторично запитує:
– Ну добре, що нам робити?
Інна Михайлівна ображена на батьків із Шевченкового:
– Могли б приїхати до першого вересня і сказати, що вони хочуть, мені вони подзвонили й кричали по телефону. І в цьому листі чому ж не пишуть, які у них пропозиції? Це ж теж не вихід – зразу писати в газету! Ну висвітлите ви цю проблему – що, появляться гроші? У мене на рахунку – ні копійки на перевезення дітей. Батьки все валять на державу, чому самі не возять свою дитину, якщо там 15 кілометрів? Все звалили на відділ освіти, а ось у минулу п'ятницю на селекторній заступник голови облдержадміністрації Надія Мякушко казала: звільніть відділи освіти від проблем перевезення дітей – це питання сільських рад!
Інну Михайлівну можна зрозуміти: на цій посаді вона працює недавно, і саме перевитрачені кошти на перевезення школярів минулого року були серед тих, які вивчали працівники КРУ в Котельві. І доводиться їй організовувати перевезення 180 дітей із 9 сіл району – це все непросто. Але ж… Ми всі пам'ятаємо красиві фрази про нашу відповідальність перед дітьми, знаємо, що жодна проблема не варта однієї дитячої сльози. А дитячого здоров'я?
Вчені дослідили, що від щоденного недосипання накопичується втома, яка може стати хронічною. І тоді – ні здоров'я, ні успішності! Недосипання – це загроза для фізичних і розумових здібностей, це ослаблення імунітету. Це навантаження на серце, що може спричинити важкі недуги. Зайве говорити ще й про порушений режим харчування, бо доведеться перелічувати ще низку хвороб. Науковці зазначають: щоб дитина росла здоровою, їй необхідні раціональне харчування, батьківське піклування і міцний сон – уві сні виробляються гормони росту. До того ж, дітям 3–5 років потрібно 11–13, 5–12 років – 10–11, 12–18 років – 8–10 годин сну на добу!
Добре серце чи товстий гаманець?
А щодо того, хто відповідає за перевезення дітей… На місцях, може, той, у кого добре серце, а не товстий чи пустий гаманець? Керівники господарств, сільські голови, де працюють батьки школярів, мали б бачити в них таки "своїх" дітей, майбутнє своїх населених пунктів, про яке вже сьогодні годилося б подба
ти. І знайшлися б гроші!
Міністерство освіти та науки України не складає із себе відповідальності за реалізацію програми "Шкільний автобус". І на одній із нещодавніх прес-конференцій міністр Станіслав Ніколаєнко зазначав: "Торік у бюджеті на фінансування програми "Шкільний автобус" було закладено 68 млн гривень. Щоправда, ці кошти були передбачені зі спеціального фонду й "прив'язані" до продажу землі. Міністерство провело всі необхідні тендерні процедури й було укладено угоди на придбання 436 шкільних автобусів, у тому числі уперше 36 – зі спеціальними пристроями для перевезення інвалідів… У Державному бюджеті на 2007 рік на реалізацію програми "Шкільний автобус" закладено 70 млн гривень. Але знову, як і минулого року, це кошти зі спеціального фонду, що може створити труднощі, з якими ми зіткнулися торік…"
Зіткнулися ми з ними уже й цього року. Хоч відомо й те, що Президент України Віктор Ющенко у листі до керівника уряду звертав увагу на необхідність виділення до 1 жовтня коштів на виконання програми "Шкільний автобус". "Організація регулярного безкоштовного перевезення учнів у місця навчання й додому є складовою частиною забезпечення реалізації прав громадян на одержання загальної середньої освіти", – відзначено в листі Глави Держави.
Проблема державного масштабу, та вирішувати її все ж належить на місцях, пам'ятаючи про те, що здоров'я кожної дитини безцінне так само в державних масштабах.
Звертаються до вас батьки учнів с. Шевченкове Котелевського району. Наші діти навчаються у Великорублівській школі, яка знаходиться від нас за 15 км, їх підвозять орендованим автобусом, який відходить із села о 6.50 ранку. А привозять дітей о 16.00. Оренду автобуса здійснює Котелевський райвідділ освіти, який уклав договір з підприємцем Сокорко Ф. на дві школи: Великорублівську і Милорадівську. Але замість того, щоб надати кожній школі по автобусу, перевезення здійснюється одним, а інколи – і маршруткою "Газель", в якій їдуть не тільки діти села Шевченкове, а й діти села Микілка, одним рейсом 40 дітей, а кількість місць у "Газелі" – 13. Другим рейсом підвозять дітей с.Терни, яких теж 40 учнів. Після цього – Милорадове. Для наших дітей велике навантаження – недосипати, не снідати, бо організм ще не прокинувся. У них порушений біологічний ритм, вони хворіють, часто пропускають школу, а як їдуть у перевантаженому автобусі, навіть втрачають свідомість.
О 7.10 діти вже в школі, а заняття починаються о 8.30. Першокласники досипають на підвіконні. Хтось заробляє гроші на стражданнях наших дітей.
Ми просимо вас розібратися у цій ситуації, тому що ми зверталися до завідуючої райво, але нам відмовили у грубій формі. Тому просимо приїзду кореспондента.
Кулікова А.І., Площик В.А., Гекун Н.Г.,
Діхтяр Л.В., Чіп Т.А., Іванченко І.М,
Халілова І.І., Максимович Л.А., Калашнік О.І.".
Цю ж ситуацію люди, які зібралися біля зупинки, змальовують у деталях. Розповідають, як будять о шостій ранку своїх діток і намагаються вмовити їх хоч щось з'їсти та чайком запити, як спішать школярі на зупинку, бо запізняться – автобус поїде без них, для водія головне – графік, а не ці малі пасажири. Розповідають про гастрити, вегето-судинну дистонію, кардіопатію та інші недуги своїх дітей.
– Мій Ваня, а йому шість років, такий слабкий і сьогодні залишився вдома, бо рвота. У мене троє дітей, від зупинки живемо далеко. Я вранці на половину п'ятої біжу на ферму, на шосту біжу додому їх будити. І яке там годувать, як дитина йде і спить! – каже Ольга Калашник.
– А мій Мишко, семикласник, маленький такий, чергував у школі, затримався – автобус поїхав без нього! Додому добирався сам, а це ж чотирнадцять кілометрів, ліс! А якби щось сталося? Ми відпускаємо дітей із дому й не знаємо, чи вони повернуться! – розповідає Наталія Іванченко.
– А мої Люба й Сергій минулого року повернулися зі школи, сіли на диван, а через кілька хвилин похилились – те в один бік, те в другий – і заснули! Дивлюся на них – Господи, що ж це таке! Люба цього року вже студентка, навчається на першому курсі в педагогічному, а вже має гастрит, і всі четверо із хворобами, можу вам показати медичні картки. А ви ж знаєте, що недосипання шкідливе навіть для дорослих! У наших дітей – восьмигодинний робочий день, бо їх забирають першими, а привозять зі школи останніми! – додає Алла Кулікова.
– Моя п'ятирічна Катюша їздить у Велику Рублівку в дитсадок – туди діток возять цим же автобусом, разом із учнями. Її братик, 13-річний Саша, відвозить і забирає – я розписку дала… Так ми живемо, – говорить Ірина Халілова.
Чого хочуть батьки? Їхні вимоги прості: щоб дітей забирали із села о 7.30 і привозили після уроків першими, бо їхнє село найвіддаленіше. І щоб водії, які постійно міняються, почувалися відповідальними за дітей: скільки взяли, стільки й повернули. Кілька останніх днів автобус відходить не о 6.50, а о 7.10. Та все одно дітям доводиться в коридорі школи чекати початку уроків цілу годину.
А діти звикають!
–Класи зачинені, бо там є матеріальні цінності, тому справді діти чекають у коридорі, – каже директор Великорублівської ЗОШ І – ІІІ ступенів І.І. Іваненко.
Іван Іванович на прохання батьків говорив із водіями, тож вони дещо й змінили графік. Перед ним – аркуш паперу, де чітко зафіксовано, з яких сіл, із яких класів, о котрій годині та скільки дітей привозять до школи автобусами. Він знає про всі проблеми і каже, що минулого року випросив 0, 25 ставки для кухаря, щоб діти, які після уроків чекають автобуса, могли поїсти щось гаряче. Цього року йому в районі відмовили – немає коштів. У школі є їдальня, дворазове харчування, але він бачить – діти голодні після уроків. Біжать у магазинчики й купують заборонені до продажу в школах чипси, “Мівіну”, солодкі напої. Проблема з коштами не дає можливості орендувати ще один автобус, аби дітей із Шевченкового привозити в зручніший час.
– Так, вони у школі вісім годин, а норма – шість. Чимось зайняти їх, посадити за парти до початку уроків і після них просто неможливо – діти й так втомлені. І все це пов'язане зі здоров'ям… Я й сам вісім годин не висидів би…
А діти звикають!
– Я міський, і то звик! – каже Іван Волошко, хлопчина, котрий раніше жив у Запоріжжі.
Щоправда, він їде з Микілки, де автобус зупиняється о 7.25, уже везучи школярів із Шевченкового. Діти звикають і не надто нарікають – вони ще не вміють дбати про своє здоров'я, не знають загальновизнаних правил і вимог, вони приймають реальність такою, яку одержують у тих обставинах, в яких їм випало жити.
"На рахунку – ні копійки на перевезення дітей!"
Відповіді на всі запитання я сподівалася почути від начальника відділу освіти Котелевської райдержадміністрації Інни Назарко. Вона, змалювавши в своїй розповіді уже знайому мені картину про "шкільні" й орендовані автобуси, сама риторично запитує:
– Ну добре, що нам робити?
Інна Михайлівна ображена на батьків із Шевченкового:
– Могли б приїхати до першого вересня і сказати, що вони хочуть, мені вони подзвонили й кричали по телефону. І в цьому листі чому ж не пишуть, які у них пропозиції? Це ж теж не вихід – зразу писати в газету! Ну висвітлите ви цю проблему – що, появляться гроші? У мене на рахунку – ні копійки на перевезення дітей. Батьки все валять на державу, чому самі не возять свою дитину, якщо там 15 кілометрів? Все звалили на відділ освіти, а ось у минулу п'ятницю на селекторній заступник голови облдержадміністрації Надія Мякушко казала: звільніть відділи освіти від проблем перевезення дітей – це питання сільських рад!
Інну Михайлівну можна зрозуміти: на цій посаді вона працює недавно, і саме перевитрачені кошти на перевезення школярів минулого року були серед тих, які вивчали працівники КРУ в Котельві. І доводиться їй організовувати перевезення 180 дітей із 9 сіл району – це все непросто. Але ж… Ми всі пам'ятаємо красиві фрази про нашу відповідальність перед дітьми, знаємо, що жодна проблема не варта однієї дитячої сльози. А дитячого здоров'я?
Вчені дослідили, що від щоденного недосипання накопичується втома, яка може стати хронічною. І тоді – ні здоров'я, ні успішності! Недосипання – це загроза для фізичних і розумових здібностей, це ослаблення імунітету. Це навантаження на серце, що може спричинити важкі недуги. Зайве говорити ще й про порушений режим харчування, бо доведеться перелічувати ще низку хвороб. Науковці зазначають: щоб дитина росла здоровою, їй необхідні раціональне харчування, батьківське піклування і міцний сон – уві сні виробляються гормони росту. До того ж, дітям 3–5 років потрібно 11–13, 5–12 років – 10–11, 12–18 років – 8–10 годин сну на добу!
Добре серце чи товстий гаманець?
А щодо того, хто відповідає за перевезення дітей… На місцях, може, той, у кого добре серце, а не товстий чи пустий гаманець? Керівники господарств, сільські голови, де працюють батьки школярів, мали б бачити в них таки "своїх" дітей, майбутнє своїх населених пунктів, про яке вже сьогодні годилося б подба
ти. І знайшлися б гроші!
Міністерство освіти та науки України не складає із себе відповідальності за реалізацію програми "Шкільний автобус". І на одній із нещодавніх прес-конференцій міністр Станіслав Ніколаєнко зазначав: "Торік у бюджеті на фінансування програми "Шкільний автобус" було закладено 68 млн гривень. Щоправда, ці кошти були передбачені зі спеціального фонду й "прив'язані" до продажу землі. Міністерство провело всі необхідні тендерні процедури й було укладено угоди на придбання 436 шкільних автобусів, у тому числі уперше 36 – зі спеціальними пристроями для перевезення інвалідів… У Державному бюджеті на 2007 рік на реалізацію програми "Шкільний автобус" закладено 70 млн гривень. Але знову, як і минулого року, це кошти зі спеціального фонду, що може створити труднощі, з якими ми зіткнулися торік…"
Зіткнулися ми з ними уже й цього року. Хоч відомо й те, що Президент України Віктор Ющенко у листі до керівника уряду звертав увагу на необхідність виділення до 1 жовтня коштів на виконання програми "Шкільний автобус". "Організація регулярного безкоштовного перевезення учнів у місця навчання й додому є складовою частиною забезпечення реалізації прав громадян на одержання загальної середньої освіти", – відзначено в листі Глави Держави.
Проблема державного масштабу, та вирішувати її все ж належить на місцях, пам'ятаючи про те, що здоров'я кожної дитини безцінне так само в державних масштабах.
Рубрика: 
