Скільки тої зими?..
Упродовж багатьох десятиліть майже три десятки дво- і п’ятиповерхових будинків, як пуповиною до материнського лона, були прив’язані мережами до цього найбільшого в Україні підприємства спиртової галузі. “Комунізм у Червонозаводському настав задовго до обіцяного всьому народові терміну”, – жартує міський голова Червонозаводського Віталій Сидоренко. Енерговитрати у колишньому Радянському Союзі практично не обліковувалися, даром одержували їх і місцеві жителі. Потужна виробнича котельня давала тепло і населенню відомчого житла, власне кажучи, своїм же працівникам. У квартирах було тепло, була й гаряча вода: в батареї наші вигадливі земляки повварювали крани і набирали звідти воду. Не мали обмежень і в електропостачанні, “козликами” обігрівали взимку гаражі: кругом сніг, а на гаражах – відлига. Реалії незалежної України поставили спочатку в певні рамки комбінат, а той, у свою чергу, – людей. Було лімітовано споживання електроенергії – і побутових споживачів передали на обслуговування в РЕС, кожному поставили лічильник. Передали на баланс комбінату комунальних підприємств відомче житло, і тепер щомісяця за кожен квадратний метр житлової площі власники квартир сплачують 50 копійок. У 2005 і 2006 роках комбінат робив спроби передати у комунальну власність міста теплові мережі й недобудовану нову котельню. Ініціатива підприємства була цілком законною, нинішнє українське законодавство зобов’язує підприємства передати соціальну сферу на баланс органів місцевого самоврядування, зауважує голова Лохвицької райдержадміністрації Віктор Щуров. Попри це міська рада Червонозаводського відмовила. А з кінця минулого – початку цього року події розгорталися стрімко.
14 січня ц.р. припинив виробництво спиртокомбінат: з якоїсь причини він не отримав державних нарядів на реалізацію спирту. А зупинили підприємство – треба “гасити” котельню. Однак райдержадміністрація переконує не робити цього. Та, зрештою, всі живі люди – і керівництво комбінату іде на те, щоб опалювати житлову зону, не займаючись виробничою діяльністю, тобто собі на збиток. Відтоді кожен день завод “заробляв” по 20 тис. грн збитків. За місяць підприємство використало газу на суму, що перевищувала півмільйона гривень. Розраховуватися ж було нічим, бо продукція стояла на складах мертвим капіталом, до того ж держава завинила повернення ПДВ. У лютому, коли борг спиртокомбінату перевалив за мільйон, ВАТ “Полтавагаз” сказало: досить. І припинило газопостачання виробничої котельні. Саме стояли морози, система подекуди розмерзлася, рятували її всім миром. Населення мерзло тоді днів зо три. А взагалі за останній опалювальний сезон мешканцям 530 квартир відключали опалення тричі. Закінчився ж сезон для них сумною звісткою: спиртокомбінат офіційно попередив, що опалювати житловий сектор більше не буде.
Варіації з децентралізацією
Як жити далі? Спочатку була ідея добудувати котельню (до речі, відсоток її готовності доволі високий, і підприємство навіть закупило котли). Голова райдержадміністрації говорить, що саме таку умову прийняття на свій баланс теплової мережі висунув свого часу спиртокомбінату орган місцевого самоврядування. Сам міський голова про це не говорить. Проте в Лідії Степко, мешканки одного з відключених будинків, яка від початку виникнення проблеми переймалася долею цього мікрорайону, є лист, підписаний Віталієм Сидоренком ще 18 грудня 2006 року: “Щодо добудови котельні, то для фінансування останньої нами ініційовано звернення до облдержадміністрації з проханням виділити на добудову 990 тис. грн, до введення в дію котельні та передачі її до власності територіальної громади питання опалення залишається за державним підприємством “Лохвицький спиртовий комбінат”.
Червонозаводську котельню включають у список об’єктів, роботи на яких фінансуватимуться за рахунок державної субвенції, і на відповідну програму в бюджеті закладають близько мільйона гривень. Але Червонозаводське… їх не бере.
Державні кошти можуть бути спрямовані винятково на об’єкти комунальної власності. А ніяк не відомчої, якою на той момент була не добудована котельня. У райдержадміністрації як вихід бачать скликання позачергової сесії міськради, прийняття рішення про те, що місто приймає в комунальну власність котельню. І тоді проблем із опаленням восени вже б не мали.
Міський голова переконує, що так чинити, м’яко кажучи, не можна було. Бо для передачі об’єктів державного підприємства “Лохвицький спиртовий комбінат” у комунальну власність необхідний дозвіл Мінагрополітики. Про дозвіл, щоправда, поклопоталися. З’ясувалося, що міністерство не проти (з огляду на дві спроби передати теплові мережі місту чи варто було сумніватися?), і відповідне рішення одержали. Але було це вже наприкінці березня 2007 року, мільйон область спрямувала вже на іншу мету. Втім, міський голова не шкодує, каже, що мільйона було мало, потрібні були два, міськрада писала звернення, куди тільки могли, аж до Президента, але ні відповідей, ні потрібних грошей не одержала. Міський же бюджет невеликий, ще й виконується на 81,3 відсотка через борг спиртокомбінату. А до всього цього, зізнається Віталій Сидоренко, каменем спотикання у стосунках міськради зі спиртокомбінатом стала виробнича база комбінату комунальних підприємств, яку спиртокомбінат мав передати комунальній службі відповідно до домовленості, натомість депутати дізналися, що комбінат має намір базу продати. (Цьому питанню надається таке велике значення, що, коментуючи ситуацію, міський голова навіть сказав: ”Мабуть, нам доведеться повернути житло”).
Існує і третя думка щодо доцільності добудови котельні – фахівців управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації. Заступник начальника управління Олександр Танков, який виїжджав у Червонозаводське у пік з’ясування обставин, запевняє, що якби нову котельню під’єднали до існуючої теплової мережі – зовнішньої і без ізоляції, протяжністю майже 10 км, – то населення б платило за нагрівання вуличного повітря.
Відтак з’явилися інші варіанти. Обговорювали можливість перевести квартири на індивідуальне опалення, інший варіант – помірна децентралізація, тобто і будівництво модульних топкових – невеликих котелень, кожна з яких розрахована на опалення одного-двох будинків, що дозволить до мінімуму звести протяжність теплових мереж. Вивчати ситуацію на місці приїжджав голова облдержадміністрації Валерій Асадчев. Людям запам’яталося, що мова йшла про перспективу індивідуального опалення. Але фахівці зрештою обрали другий варіант – так звану помірну децентралізацію, під яку вже влітку відповідним службам області довелося вибивати – і це вдалося –державну субвенцію в сумі 3 млн грн. До осені ще був час…
Розпорядником коштів, за згодою облдержадміністрації та облради, було визначено Червонозаводську міськраду. Але на засіданні виконкому міськради міський голова, його заступник і секретар міськради голосували “проти”. І хоч рішення про те, що міськрада буде-таки розпорядником, прийняли тоді більшістю голосів, невдовзі голові райдержадміністрації Віктору Щурову надійшла настійлива рекомендація-прохання згори взяти всю відповідальність на себе: у міськраді не було… тендерного комітету. Того утворення, яке обов’язково повинне бути в будь-якій інстанції, що має справу з бюджетними коштами!
За такими перипетіями літо майже збігло. Тендер був проведений 28 серпня. Виконавцем робіт визнали “Полтавагаз”. А потім почалася тяганина з “Полтавагазом”, який від райдержадміністрації вимагав для придбання топкових передоплати в розмірі 70 відсотків виділеної субвенції. Райдержадміністрація за законом має право сплачувати передоплату в розмірі, що не перевищує 30 відсотків, яких, зі слів Віктора Щурова, вистачало на названу потребу… Проблему залагоджували вже у вересні.
Нині в Червонозаводському завершено монтаж
топкової, яка вже опалюває школу, наступними будуть іще сім, розраховані на опалення житлового сектора.
Міськрада запрошує бажаючих…
Та якщо в цілому, здається, проблему буде вирішено, хай хоч і з невеликим запізненням, то в “поквартирних” випадках все не так добре, як хотілося б: сподіваються на тепло не всі. Будинок № 13 по вул. Червоноармійській, що був спочатку в переліку таких, де поставлять топкові, зі списку виключений, бо мешканці понад 60 відсотків квартир за цей час встановили індивідуальне опалення, аргументує рішення Віталій Сидоренко, а інші теж живуть у приватизованих квартирах і зобов’язані самі турбуватися про свій добробут. Не матимуть централізованого опалення будинки №12 і №14 по цій же вулиці. У тупику Робітничому без топкових будуть будинки №№1, 3, 4, 6, 8. Міський голова стверджує, що всі мешканці цих будинків написали заяви на від’єднання від централізованого опалення. Заяви почали надходити ще у березні. А чому писали так масово? “Мабуть, були шоковані відключенням у лютому”, – припускає міський голова. Та ось читаємо інший уривок із уже процитованого листа від 18 грудня 2006 року: “Останнім часом значна частина мешканців у своїх квартирах встановлює індивідуальне газове опалення, яке на сьогодні є значно вигіднішим та економічнішим. Міська рада сприяє таким ініціативам нашого населення та запрошує всіх бажаючих до співпраці з цього питання”.
В управлінні житлово-комунального господарства облдержадміністрації запевняють, що часткове, безсистемне відключення квартир від централізованого теплопостачання лише шкодить. Якщо не переходять на індивідуальне опалення квартири всього під’їзду чи хоча б стояка, то відбувається розрегулювання системи. Окрім того, за умови впровадження індивідуального опалення у споживачів можливі тепловтрати, якщо сусіди не опалюють житла (наприклад, у період відсутності) та якщо не утеплені стіни, стелі, підлоги між квартирами. Варто зважати й на те, що в старих будинках немає газоходів. Що ж стосується людей, які залишилися без опалення “у приватизованих квартирах”, то в УЖКГ нагадують, що законом про місцеве самоврядування відповідальність за життєдіяльність громади покладено в першу чергу на міського голову. І рішення про надання дозволів переходити на індивідуальне опалення сесія мала приймати лише після того, як проведе певну роботу серед мешканців, визначить малозабезпечених і віднайде джерела фінансування для забезпечення їх теплом.
Упродовж багатьох десятиліть майже три десятки дво- і п’ятиповерхових будинків, як пуповиною до материнського лона, були прив’язані мережами до цього найбільшого в Україні підприємства спиртової галузі. “Комунізм у Червонозаводському настав задовго до обіцяного всьому народові терміну”, – жартує міський голова Червонозаводського Віталій Сидоренко. Енерговитрати у колишньому Радянському Союзі практично не обліковувалися, даром одержували їх і місцеві жителі. Потужна виробнича котельня давала тепло і населенню відомчого житла, власне кажучи, своїм же працівникам. У квартирах було тепло, була й гаряча вода: в батареї наші вигадливі земляки повварювали крани і набирали звідти воду. Не мали обмежень і в електропостачанні, “козликами” обігрівали взимку гаражі: кругом сніг, а на гаражах – відлига. Реалії незалежної України поставили спочатку в певні рамки комбінат, а той, у свою чергу, – людей. Було лімітовано споживання електроенергії – і побутових споживачів передали на обслуговування в РЕС, кожному поставили лічильник. Передали на баланс комбінату комунальних підприємств відомче житло, і тепер щомісяця за кожен квадратний метр житлової площі власники квартир сплачують 50 копійок. У 2005 і 2006 роках комбінат робив спроби передати у комунальну власність міста теплові мережі й недобудовану нову котельню. Ініціатива підприємства була цілком законною, нинішнє українське законодавство зобов’язує підприємства передати соціальну сферу на баланс органів місцевого самоврядування, зауважує голова Лохвицької райдержадміністрації Віктор Щуров. Попри це міська рада Червонозаводського відмовила. А з кінця минулого – початку цього року події розгорталися стрімко.
14 січня ц.р. припинив виробництво спиртокомбінат: з якоїсь причини він не отримав державних нарядів на реалізацію спирту. А зупинили підприємство – треба “гасити” котельню. Однак райдержадміністрація переконує не робити цього. Та, зрештою, всі живі люди – і керівництво комбінату іде на те, щоб опалювати житлову зону, не займаючись виробничою діяльністю, тобто собі на збиток. Відтоді кожен день завод “заробляв” по 20 тис. грн збитків. За місяць підприємство використало газу на суму, що перевищувала півмільйона гривень. Розраховуватися ж було нічим, бо продукція стояла на складах мертвим капіталом, до того ж держава завинила повернення ПДВ. У лютому, коли борг спиртокомбінату перевалив за мільйон, ВАТ “Полтавагаз” сказало: досить. І припинило газопостачання виробничої котельні. Саме стояли морози, система подекуди розмерзлася, рятували її всім миром. Населення мерзло тоді днів зо три. А взагалі за останній опалювальний сезон мешканцям 530 квартир відключали опалення тричі. Закінчився ж сезон для них сумною звісткою: спиртокомбінат офіційно попередив, що опалювати житловий сектор більше не буде.
Варіації з децентралізацією
Як жити далі? Спочатку була ідея добудувати котельню (до речі, відсоток її готовності доволі високий, і підприємство навіть закупило котли). Голова райдержадміністрації говорить, що саме таку умову прийняття на свій баланс теплової мережі висунув свого часу спиртокомбінату орган місцевого самоврядування. Сам міський голова про це не говорить. Проте в Лідії Степко, мешканки одного з відключених будинків, яка від початку виникнення проблеми переймалася долею цього мікрорайону, є лист, підписаний Віталієм Сидоренком ще 18 грудня 2006 року: “Щодо добудови котельні, то для фінансування останньої нами ініційовано звернення до облдержадміністрації з проханням виділити на добудову 990 тис. грн, до введення в дію котельні та передачі її до власності територіальної громади питання опалення залишається за державним підприємством “Лохвицький спиртовий комбінат”.
Червонозаводську котельню включають у список об’єктів, роботи на яких фінансуватимуться за рахунок державної субвенції, і на відповідну програму в бюджеті закладають близько мільйона гривень. Але Червонозаводське… їх не бере.
Державні кошти можуть бути спрямовані винятково на об’єкти комунальної власності. А ніяк не відомчої, якою на той момент була не добудована котельня. У райдержадміністрації як вихід бачать скликання позачергової сесії міськради, прийняття рішення про те, що місто приймає в комунальну власність котельню. І тоді проблем із опаленням восени вже б не мали.
Міський голова переконує, що так чинити, м’яко кажучи, не можна було. Бо для передачі об’єктів державного підприємства “Лохвицький спиртовий комбінат” у комунальну власність необхідний дозвіл Мінагрополітики. Про дозвіл, щоправда, поклопоталися. З’ясувалося, що міністерство не проти (з огляду на дві спроби передати теплові мережі місту чи варто було сумніватися?), і відповідне рішення одержали. Але було це вже наприкінці березня 2007 року, мільйон область спрямувала вже на іншу мету. Втім, міський голова не шкодує, каже, що мільйона було мало, потрібні були два, міськрада писала звернення, куди тільки могли, аж до Президента, але ні відповідей, ні потрібних грошей не одержала. Міський же бюджет невеликий, ще й виконується на 81,3 відсотка через борг спиртокомбінату. А до всього цього, зізнається Віталій Сидоренко, каменем спотикання у стосунках міськради зі спиртокомбінатом стала виробнича база комбінату комунальних підприємств, яку спиртокомбінат мав передати комунальній службі відповідно до домовленості, натомість депутати дізналися, що комбінат має намір базу продати. (Цьому питанню надається таке велике значення, що, коментуючи ситуацію, міський голова навіть сказав: ”Мабуть, нам доведеться повернути житло”).
Існує і третя думка щодо доцільності добудови котельні – фахівців управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації. Заступник начальника управління Олександр Танков, який виїжджав у Червонозаводське у пік з’ясування обставин, запевняє, що якби нову котельню під’єднали до існуючої теплової мережі – зовнішньої і без ізоляції, протяжністю майже 10 км, – то населення б платило за нагрівання вуличного повітря.
Відтак з’явилися інші варіанти. Обговорювали можливість перевести квартири на індивідуальне опалення, інший варіант – помірна децентралізація, тобто і будівництво модульних топкових – невеликих котелень, кожна з яких розрахована на опалення одного-двох будинків, що дозволить до мінімуму звести протяжність теплових мереж. Вивчати ситуацію на місці приїжджав голова облдержадміністрації Валерій Асадчев. Людям запам’яталося, що мова йшла про перспективу індивідуального опалення. Але фахівці зрештою обрали другий варіант – так звану помірну децентралізацію, під яку вже влітку відповідним службам області довелося вибивати – і це вдалося –державну субвенцію в сумі 3 млн грн. До осені ще був час…
Розпорядником коштів, за згодою облдержадміністрації та облради, було визначено Червонозаводську міськраду. Але на засіданні виконкому міськради міський голова, його заступник і секретар міськради голосували “проти”. І хоч рішення про те, що міськрада буде-таки розпорядником, прийняли тоді більшістю голосів, невдовзі голові райдержадміністрації Віктору Щурову надійшла настійлива рекомендація-прохання згори взяти всю відповідальність на себе: у міськраді не було… тендерного комітету. Того утворення, яке обов’язково повинне бути в будь-якій інстанції, що має справу з бюджетними коштами!
За такими перипетіями літо майже збігло. Тендер був проведений 28 серпня. Виконавцем робіт визнали “Полтавагаз”. А потім почалася тяганина з “Полтавагазом”, який від райдержадміністрації вимагав для придбання топкових передоплати в розмірі 70 відсотків виділеної субвенції. Райдержадміністрація за законом має право сплачувати передоплату в розмірі, що не перевищує 30 відсотків, яких, зі слів Віктора Щурова, вистачало на названу потребу… Проблему залагоджували вже у вересні.
Нині в Червонозаводському завершено монтаж
топкової, яка вже опалюває школу, наступними будуть іще сім, розраховані на опалення житлового сектора.
Міськрада запрошує бажаючих…
Та якщо в цілому, здається, проблему буде вирішено, хай хоч і з невеликим запізненням, то в “поквартирних” випадках все не так добре, як хотілося б: сподіваються на тепло не всі. Будинок № 13 по вул. Червоноармійській, що був спочатку в переліку таких, де поставлять топкові, зі списку виключений, бо мешканці понад 60 відсотків квартир за цей час встановили індивідуальне опалення, аргументує рішення Віталій Сидоренко, а інші теж живуть у приватизованих квартирах і зобов’язані самі турбуватися про свій добробут. Не матимуть централізованого опалення будинки №12 і №14 по цій же вулиці. У тупику Робітничому без топкових будуть будинки №№1, 3, 4, 6, 8. Міський голова стверджує, що всі мешканці цих будинків написали заяви на від’єднання від централізованого опалення. Заяви почали надходити ще у березні. А чому писали так масово? “Мабуть, були шоковані відключенням у лютому”, – припускає міський голова. Та ось читаємо інший уривок із уже процитованого листа від 18 грудня 2006 року: “Останнім часом значна частина мешканців у своїх квартирах встановлює індивідуальне газове опалення, яке на сьогодні є значно вигіднішим та економічнішим. Міська рада сприяє таким ініціативам нашого населення та запрошує всіх бажаючих до співпраці з цього питання”.
В управлінні житлово-комунального господарства облдержадміністрації запевняють, що часткове, безсистемне відключення квартир від централізованого теплопостачання лише шкодить. Якщо не переходять на індивідуальне опалення квартири всього під’їзду чи хоча б стояка, то відбувається розрегулювання системи. Окрім того, за умови впровадження індивідуального опалення у споживачів можливі тепловтрати, якщо сусіди не опалюють житла (наприклад, у період відсутності) та якщо не утеплені стіни, стелі, підлоги між квартирами. Варто зважати й на те, що в старих будинках немає газоходів. Що ж стосується людей, які залишилися без опалення “у приватизованих квартирах”, то в УЖКГ нагадують, що законом про місцеве самоврядування відповідальність за життєдіяльність громади покладено в першу чергу на міського голову. І рішення про надання дозволів переходити на індивідуальне опалення сесія мала приймати лише після того, як проведе певну роботу серед мешканців, визначить малозабезпечених і віднайде джерела фінансування для забезпечення їх теплом.
Рубрика: 
