Машини шугають одна за однією й не зупиняються. Молодиці проводжають очима іномарки, в їхніх вицвілих очах застигло запитання. Десь там, куди летять авто, є інше життя. У тому іншому світі жінки рано не прокидаються. Ті жінки за день можуть потратити в перукарнях чи косметичних салонах більше, ніж селянка отримає за місяць за здане молоко. Ті красуні завжди одягаються, як на свято. “Чому ми повинні виборювати тяжкою працею кожну десятку?” – це запитання застигло в очах жінок.
Мандрівне щастя хліборобських     дітей
ТАК жили за різних часів їхні матері й бабусі. Так мали б жити і їхні дочки, але, хвалити Бога, одразу після школи діти виїздять до міста. За радянських часів у рідному колгоспі залишалося четверо-п’ятеро з випуску. Нині ж залишається хтось один із класу або один з кількох випусків. Мандрівне щастя плекають у кожній родині, дітей з першого класу готують до життя у місті з великими грошима.
– 130 молодих людей, які зареєстровані в селі, насправді працюють чи навчаються у Києві та Черкасах, – розповідає сільський голова Володимир Семенов. – У селі вони числяться у списках виборців, тут відзначають весілля, часом народжують дітей, але хтозна, як вважати, – наші вони чи вже не наші.
До речі, Володимиру Михайловичу – 57 років, тут народився, тут постійно живе, окрім служби в армії та навчання в Березоворудському технікумі. Має дружину, трьох дітей, п’ятеро внуків. Рідне село для нього – найголовніше місце на землі, про це він розповів у вірші.
Крихти від трьох пирогів
СЕЛО Теплівка Пирятинського району – це ворота Полтавщини. До Києва звідси 130 кілометрів, до Полтави – 220. Отже, стоїть вона біля двох доріг, немов роздумує, в який бік краще піти.
 Під час реформування аграрного сектора з одного КСП утворилося три господарства – СВК “Зелена нива”, ПП “Степ”, обслуговуючий кооператив “Відрадне”. Коли нарешті майно поділили, окремі сараї розібрали, частину худоби позбували, то виявилося, що на “шлях тотального збагачення” жодне сільгосппідприємство не стало. А робочі місця втрачено, як втрачено і єдиного господаря земель. Село в депресії – протягом року від серпня 2006-го народилося одне немовля, а померло 30 чоловік. На сільські свята кожен керівник сільгосппідприємства відщипує крихту від пирога, стежачи, щоб не меншу й не більшу від тієї, яку дає сусід.
Ось так і живуть. Молоді люди, які залишилися в селі, працюють. Трудяться вони здебільшого на городах, у підсобному господарстві. Звісно, прибутків великих не мають, але й не дуже бідують. На 1030 мешканців тут є чотири кафе. А після вихідних пройдися вулицями – через кожних десять метрів лежить пляшка з-під пива. Може, куплена вона за гроші отієї матері, яка сидить біля траси з відром картоплі?
Нині у Теплівці, здавалося б, є всі умови для нормального життя: газопровід, водогін, школа-одинадцятирічка, дитсадок. До речі, дошкільний навчальний заклад облаштували за кошти сільради три роки тому в приміщенні старої школи. Сюди привозять малят і з сусідніх сіл.
На балансі сільради “висить” тридцять об’єктів соціальної сфери, яким треба давати раду.
Але є значні втрати: село важко переживає “реформування” лікарні в амбулаторію. Є тут необхідне обладнання, лабораторія, діє денний стаціонар, є будинок з усіма зручностями для лікаря, але свого лікаря немає.
Бенефіс пенсіонерів
КУЛЬТУРНИЙ відпочинок у Теплівці, як і в кожному селі, пов’язаний з місцевим Будинком культури, його очолює Микола Козачок. Двічі на тиждень організовують дискотеки, є аматори сцени, фольклорний колектив “Квітка рідної землі”. Щоправда, виступають на сцені здебільшого пенсіонери. На свята зал на 350 місць переповнений, деякі глядачі стоять. В залі чимало “своїх – чужих”, тих, які приїхали на вихідні за торбами та пенсіями престарілих батьків.
– Села приречені, майбутнього у них немає, – сумує Володимир Михайлович Семенов.
Нині пенсіонери – головні дійові особи. Хоча і їм не позаздриш: що вони знають, крім порання, городу та телевізора? Багато з них овдовіли і живуть самотою. “Я до шістьох підходив свататься, – скаржився порядний працьовитий дідусь, – і ні одна разом жити не захотіла”.
Молотили в один ціп
…ТЕПЛІВКА живе не лише буднями, а й святами. Вітають “діамантові” та “золоті” подружжя, такі, як Микола та Марія Галяни, котрі прожили разом 61 рік, Тамара та Іван Гавриленки, які одружилися 1957 року.
Село все ще багате на золоті руки. Вправно столярують Микола Дворник та Валерій Кулак, гарно вишиває Ольга Сундук, складає гарні букети Лідія Коломієць, пече духмяний високий хліб Любов Запорожченко.
Цього року влаштували “тік” – молотили снопи ціпом, згадували минуле. А потім танцювали до ночі.
У такі дні вулиці гомонять, дзвенять піснями. Діти з’їжджаються додому, міські жителі – до покинутих батьківських хат…
І тоді здається, що нічого такого не було – не спивалися хлібороби, не тікали від землі хліборобські діти…