Олеся Іванівна та Зінаїда Олексіївна тримають невелику отару – всього кілька овець і барана. Зінаїда Олексіївна розповіла, що ці домашні тварини не вибагливі до їжі: споживають подрібнене зерно, сіно, солому, листя, в тім числі й опале, зелені корми. Пастися можуть навіть узимку, якщо немає снігу.
Вівці – доволі миролюбні тварини, до того ж слухняні. Отару за собою зазвичай водить найстаріша вівця. Слухаються вони й господаря, реагуючи на його голос. Від Зінаїди Олексіївни дізналася, що вівці бояться не стільки холоду, скільки вологи: їхнє хутро швидко промокає, і через те тварини можуть захворіти на запалення легенів. Лікувати ж вівців надзвичайно важко.
Хоч овець традиційно розводять у гірських місцевостях, проте вони добре почуваються й на полтавських пагорбах. Єдине, що надто дошкуляє їм у нашій місцевості, – це комарі й равлики, захищатися від яких вони не вміють. Комашня забивається вівцям у ніздрі, і час від часу їх доводиться прочищати.
Всім відомо, що вівці цінні своєю вовною. Зінаїда Сердюк стриже своїх двічі на рік – навесні і восени. Раніше, коли овечу вовну приймали на спеціальних заготівельних пунктах (в Кобеляцькому районі таких було кілька), здавати її було дуже вигідно. Нині її не приймають ніде, тому господині просто складають цінну сировину у мішки, до кращих часів. Теплі овечі шкури, які мають ще й цілющі властивості, використовують як килимки. Коли Зіна має вільний час, пряде з вовни нитки, в'яже з них теплі шкарпетки чи светри, а потім дарує їх своїм друзям та знайомим.
– А що робите з овечим молоком? – цікавлюся.
– Як правило, його буває небагато. Половину згодовуємо ягнятам, а близько літра щодня споживаємо самі. Овече молоко надзвичайно поживне: з одного літра виходить півлітра сметани. З молока ми іноді також готуємо бринзу.
Iнформацію про те, як обробляти вовну, вичиняти шкури, готувати різні страви з овечого молока та м'яса, жінки брали зі спеціалізованої літератури, бо ні в кого було переймати досвід. Але вони самі тепер можуть ділитися власним досвідом з іншими.
– Овець треба випасати щодня. Я працюю, через те пасти мені їх доводиться перед роботою, вдосвіта, та що поробиш, такий біоритм тварин… Проте вівці – дуже слухняні, тому клопоту з ними не більше, ніж з іншою худобою. Як правило, вони тримаються купи, тому випасати їх не складно, – говорить Зінаїда.
Вагітність в овець триває п'ять місяців. Ягнят від вівцематок треба відлучати одразу. Малят годують із соски материнським молоком.
Забивають овець або майже одразу після народження, у триденному віці (шлуночки новонароджених ягнят використовують для приготування бринзи), у віці кількох місяців (зі шкур таких ягнят шиють дублянки), або вже дорослих – для отримання м'яса та шкур.
Якось Зінаїді Олексіївні довелося рятувати одну зi своїх улюблениць від ротвейлера, який гуляв неподалік від отари і кинувся на овець. Відчувши небезпеку, вони стали тікати, а одна шубовснула у річку. Ротвейлер – за нею. Жінка, не довго думаючи, стрибнула у воду слідом, хоч був уже кінець вересня й вода була холодна. Вівця майже перепливла річку і заплуталася в корчах біля берега. Там її собака дістати не зміг. Але таки погриз, бідненьку, коли наздоганяв, тому ветеринару довелося накласти їй на рани кілька швів…
Iнколи полтавські дачники, побачивши отару, запитують: "Якої породи ваші собаки?" Стає прикро, що вівці, яких ще не так давно тримали в багатьох селянських господарствах, поступово перетворюються на якусь дивину, екзотику. I мимоволі виникає запитання: чи згодом не дивуватимуться так само наші онуки, випадково побачивши десь свиню чи корову?..
Рубрика: 
