(Продовження. Початок у номерах "Зорі Полтавщини" від 11, 17 липня та 29 серпня ц.р.).
* Факти, оприлюднені в публікації, друкуються вперше.

Наприкінці 1930-х років відбувалися подальші зміни в адміністративно-територіальному поділі України. Із створених 1932 року так званих областей-гігантів (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська, Чернігівська) почали “вирізати” традиційні територіальні одиниці. І Полтавщина, що на деякий час зникла з географічних карт, у вересні 1937 року з’явилася на них знову, але вже у новому форматі.

Згідно з Постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 22 вересня 1937 р. була утворена Полтавська область, до складу якої увійшли 45 районів, 11 міськрад, 7 селищних рад, 971 сільрада.

Використавши у певній мірі царський досвід адміністративно-територіального поділу, новий режим вніс у нього своє суттєве доповнення: межі всіх територіальних утворень тепер визначалися на основі чисельності партійних організацій і оперативності військової мобілізації.

У другій половині 30-х років ХХ ст. Полтава залишалася доволі провінційним містом, але відновлений статус адміністративного центру, безсумнівно, позитивно позначився на іміджеві та соціально-економічному розвитку міста. Із організацією структур обласного рівня до Полтави потяглися тисячі нових робітників, стрімко збільшилася кількість і партійно-радянських працівників. Для відновлення роботи новоствореного управлінського апарату довелося вирішувати чимало організаційних питань, на жаль, частину з них – доволі цинічно.

Приміром, партноменклатура досить оригінально почала розв’язувати для себе житлову проблему – займати квартири репресованих громадян, передовсім – колишніх петлюрівців та так званих націоналістів. Це беззаконня чинилося настільки брутально, що навіть представник прокуратури СРСР, який тоді прибув до Полтави, заборонив масові виселення родин репресованих з квартир.

З утворенням 10 січня 1939 р. Кіровоградської і Сумської областей від Полтавської області до Кіровоградської відійшли Новогеоргіївський та Онуфріївський райони, а до Сумської – Липоводолинський і Синівський райони. У цьому ж році з Кременчуцької міськради виділився Кременчуцький сільський район, з Полтавської міськради – Полтавський сільський район. Того ж 1939 року за рахунок окремих сільських рад Опішнянського і Чутівського районів було утворено Котелевський район.

Таким чином, станом на 15 жовтня 1939 року Полтавська область складалась із 44 районів.

Щоб було зрозуміло читачам, наскільки адміністративно-територіальний склад передвоєнної області відрізнявся від сучасного, зазначимо усі райони: Великобагачанський, Великокринківський, Гадяцький, Гельмязівський, Глобинський, Градизький, Гребінківський, Диканський, Драбівський, Згурівський, Зіньківський, Золотоніський, Іркліївський, Карлівський, Кишеньківський, Кобеляцький, Ковалівський (з 1947 р. – Шрамківський), Козельщанський (Козельщинський), Комишнянський, Котелевський, Кременчуцький, Лазірківський, Лохвицький, Лубенський, Машівський, Миргородський, Нехворощанський, Новосанджарський (Новосанжарський), Оболонський, Опішнянський, Оржицький, Петрівсько-Роменський, Пирятинський, Покровсько-Багачанський, Полтавський, Решетилівський, Семенівський, Сенчанський, Хорольський, Чорнобаївський, Чорнухинський, Чутівський, Шишацький, Яготинський.

У такому складі Полтавська область існувала до Другої світової війни. Станом на 1 січня 1941 р. область займала територію 28,8 тис. кв. км. У ній проживало 1896383 чол., з них на селі – 81,4%, у містах –18,6%. Абсолютну більшість жителів становили українці – 90%, решта – росіяни, євреї, поляки, болгари, грузини, білоруси, молдовани, чехи, німці, роми (цигани).

З вересня – жовтня 1941 р. по вересень – листопад 1943 р. Полтавщина була тимчасово окупована німецько-фашистськими загарбниками. Значна частина окупованих територій України була включена до складу так званого рейхскомісаріату “Україна” з центром у м. Рівне. Рейхскомісаріат поділявся на генеральні округи. Вони у свою чергу поділялися на округи (гебіти), які об’єднували по кілька районів. Територія Київської та Полтавської областей увійшла до складу генеральної округи “Київ”. Полтавщина була поділена на 12 округ (гебітів).

По закінченні Другої світової війни територія Полтавської області деякий час залишалася у складі довоєнних 44 районів. Відбудова промисловості та сільського господарства відтіснила всі інші проблеми на другий план, тож до початку 50-х років тривало лише уточнення меж всередині районів та переведення сільрад і окремих населених пунктів зі складу одного району до іншого.

Значні зміни адміністративно-територіального поділу почали відбуватися лише з середини 50-х років минулого століття. Вони були пов’язані з реформаторською діяльністю М. С. Хрущова.

6 січня 1954 р. до складу Київської області було віднесено два райони Полтавської області: Згурівський та Яготинський. А у зв’язку з утворенням 7 січня 1954 р. Черкаської області від Полтавської області відійшло ще шість районів: Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський, Іркліївський, Чорнобаївський, Шрамківський. Згодом в області було ліквідовано два райони: Петрівсько-Роменський та Покровсько-Багачанський.

Водночас упродовж другої половини 50-х років тривало розширення меж сільрад, у зв’язку з чим їх кількість на території області скоротилася з 729 (1954 р.) до 387 (1960 р.). Внаслідок проведених змін у складі області станом на 1960 р. залишилося 34 райони.

Кардинальні зміни в адмінподілі відбулися у грудні 1962 р. внаслідок утворення промислових і сільських районів та відповідного поділу партійних і радянських організацій. Містами – центрами промислових районів стали 6 населених пунктів області. Сільські райони було укрупнено до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь. У результаті нових реформ замість 34 районів залишилось 14: Гадяцький, Глобинський, Диканський, Зіньківський, Карлівський, Кобеляцький, Кременчуцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Пирятинський, Полтавський, Решетилівський, Хорольський.

Значні процеси відбувалися у площині об’єднання великої кількості сільрад та окремих дрібних сіл, які вже фактично злилися з іншими населеними пунктами. З метою ліквідації однакових назв сіл у межах районів практикувалося перейменування багатьох сіл, внаслідок чого було втрачено чимало колоритних та оригінальних назв.

Зміни адміністративно-територіального поділу в період “хрущовської відлиги” в основному мали на меті пов’язати адміністративно-територіальний поділ з економічним розвитком країни, спеціалізацією господарств, транспортними і економічними зв’язками. Але надмірне укрупнення районів так і не дало очікуваних наслідків. Тож через деякий час довелося знову повернутися “на круги своя”. Після усунення М.С.Хрущова від влади райони були знову розукрупнені, внаслідок чого їх кількість зросла до 25: у січні 1965 р. до вже існуючих 14 районів додалися Котелевський, Новосанжарський, Оржицький, Семенівський, Чутівський, а у грудні 1966 р. – Великобагачанський, Гребінківський, Козельщинський, Машівський, Чорнухинський, Шишацький.

На сьогодні на території області значиться 5 міст обласного підпорядкування: Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород, Комсомольськ; 25 районів, 21 селищна та 467 сільських рад, 1840 сільських населених пунктів.

Полтавщина – це поняття вживається не тільки у адміністративно-територіальній площині. З давніх-давен воно характеризує і окреслює цілий регіон центральної України – як географічно, так і історично.

Полтавська область відома своєю історією, талановитими людьми та родючими грунтами, і сьогодні вона стабільно утримує провідні позиції в Україні за найголовнішими соціально-економічними показниками.

* При підготовці статті автором використані такі видання: “Адміністративно-територіальний поділ Полтавщини, 1648– 2002”, у 2-х томах; підручники з історії Полтавщини для 9, 10, 11-х класів; “Полтавщина”, історичний нарис (Полтава, 2005).