Зважаючи на те, що він за сприяння міської влади активно взявся за завоювання хлібного ринку Полтави і вже досяг певних результатів, можна впевнено сказати, що таке подорожчання відчули на собі чимало мешканців обласного центру й області. До речі, окремі сорти хліба стали дорожчими відразу на 60–70 копійок за буханець.

Директор Полтавської філії хлібокомбінату “Кулиничі” Євген Матях називає цей процес об’єктивним. Тим паче, що ціни на хліб та хлібобулочні вироби “Кулиничі” тримали до останнього. Пригадаємо, коли в квітні всі полтавські хлібопекарські підприємства підняли ціни на хліб, “Кулиничі” залишили їх на тому ж рівні. “Тепер ми не можемо утримувати ціни, адже подорожчали всі основні сировинні складові хліба та хлібобулочних виробів, а з першого вересня ми, відповідно до закону, маємо підвищити нашим працівникам зарплати, – аргументує Євген Матях. – Але і тут до формування ціни ми підійшли диференційовано. Більшість сортів хліба подорожчали на 5–10 копійок. Насправді помітний стрибок ціни стався на так звані елітні сорти, здобу, нарізаний та упакований хліб. Адже значно подорожчала плівка для загортання буханців, а також мак, ізюм, інші натуральні наповнювачі. Якщо раніше різниця у загорнутому і незагорнутому буханці становила 3 копійки, то зараз сама плівка на кожен буханець обходиться у 10 копійок. Натомість три соціальних види хліба – “Губернський”, “Андріївський”, білий подовий I сорту – не подорожчали. Щодня ми випікаємо і реалізуємо 7,5 т такого хліба”.

Ще однією вагомою підставою для підняття ціни на хліб та хлібобулочні вироби Євген Матях називає неухильне зростання ціни на борошно. Його “Кулиничам” постачає головне харківське підприємство. Із травня по серпень ціна на борошно вищого гатунку виросла на 40%. Ціна на житнє борошно, яке Україна купує у Білорусі, – майже вдвічі. Директор Полтавської філії “Кулиничів” говорить, що після виборів аналітики прогнозують ще 30-відсоткове зростання цін на борошно. Але разом із тим запевняє, що цін на свій хліб підприємство не підніматиме. “У квітні ми не могли спрогнозувати спекотне літо і “вигорання” частини збіжжя на полях, що й призвело до нестабільної ситуації на ринку борошна, тепер же, після збирання нового врожаю, ми реально бачимо, наскільки забезпечені зерном, тому можемо запевнити, що піднімати ціни на хліб не будемо”.

Заступник Полтавського міського голови Тамара Плужник говорить, що нині відповідна комісія перевіряє правомірність підняття цін на хлібопродукцію “Кулиничів”. “Міська рада надала дозвіл харківському підприємству працювати на території міста тільки за умови підписання угоди про реалізацію у місті соціальних сортів хліба і утримання цін на нього протягом п’яти років. Якщо підприємство не підняло ціни на соціальний хліб, претензій до нього у нас немає. Воно має право формувати вільну ціну на інші сорти хліба і таким чином регулювати рентабельність”.

Втім, ми як споживачі мусимо зауважити, що і міська влада, і харківські хлібопекарі, просуваючи продукцію “Кулиничів” на полтавському ринку, злукавили, бо “рекламували” не лише три сорти дешевого хліба, а взагалі дешевий хліб від “Кулиничів”, що й дало підстави говорити про увесь асортимент на прилавках. А соціальний хліб від “Кулиничів”, відверто кажучи, не вельми популярний серед покупців через ряд своїх смакових і органолептичних якостей.

Начальник Держінспекції з контролю за цінами у Полтавській області Григорій Діденко говорить, що в даному випадку підприємство не порушує цінового законодавства. Адже воно зберегло ціни на соціальний хліб, що передбачено угодою з міською радою, а на решту сортів хліба та хлібобулочних виробів комбінат має право формувати ринкову ціну, і Держінспекція не повинна контролювати й тим паче регулювати цей процес.

Натомість генеральний директор обласної асоціації “Полтавахліб”, голова правління ВАТ “Хорольська механізована пекарня” Іван Бондаренко говорить, що насправді поняття “соціальний хліб” надумане. Ніхто ніде не виписував, що означає словосполучення “соціальний хліб”, хто має чи не має права його купувати, з яких джерел повинне фінансуватися виготовлення таких сортів хліба, і якби держава насправді хотіла допомогти соціально незахищеним верствам населення у придбанні хліба, то могла б надавати, приміром, адресну допомогу. А нині, щоб утримувати ціни на основний продукт харчування і зробити його доступним для всіх верств населення, треба вдаватися до адміністративних важелів. “З початку цього року, – говорить Іван Бондаренко, – очолюване мною підприємство не заробило жодної копійки прибутку від реалізації хліба та хлібобулочних виробів. Ви подивіться, що робиться довкола, – ціни на яйця, м’ясо, молоко, олію, на промислові товари, на перевезення ростуть. Лише “Укрзалізниця” протягом року підніме ціни на 60%. Усі намагаються отримувати гідні зарплати. То чому ж тоді хлібопекарі мають працювати за копійки? Я можу хоч завтра підняти ціни на хліб, і вони будуть виправдані. Але з багатьох причин цього не роблю. Не треба бути провидцем, щоб розуміти: після виборів ціни на хліб зростуть не на копійки. Посудіть самі, тонну зерна старого врожаю ще в квітні-травні продавали за 650–700 гривень, сьогодні воно коштує 1200 гривень. Але завбачливі господарники зараз збувають найгірше зерно – 5–6-го класу, краще збіжжя вони притримують до вигіднішої ціни, і після Нового року його тонна коштуватиме не менше 1500 гривень. То як же виживати хлібопекарським підприємствам при запропонованій ціні на хліб і при реальній ціні на зерно і борошно? До речі, в Україні нині найнижча ціна на хліб. У тій же Польщі, скажімо, буханець коштує 2 євро”.

Але ми живемо не в Польщі, і зарплати та пенсії у більшості громадян України далеко не європейські. Звісно, хлібопекарі приводять вагомі аргументи на свою користь і на користь дорогого та якісного хліба. З арифметикою не посперечаєшся. Їх можна і треба зрозуміти. Але ж як можна не зрозуміти і тих людей, котрі ретельно, по копієчці, розділяють свої скромні статки на харчування, на оплату комунальних послуг тощо. І зайві 10, а то й 60–70 копійок, які тепер доведеться витрачати на хліб, руйнують увесь сімейний бюджет. А це вже запитання до влади.