Це наштовхнуло нашого полтавського письменника Миколу Костенка на думку запропонувати місцевим композиторам, співакам, поетам-піснярам створити альбом сучасної пісні спеціально для автомобілістів. Це має бути, на його думку, в першу чергу українська пісня, але до альбому можуть входити і хороші іншомовні пісні з легкими, ненав'язливими мелодіями.
– Росіяни успішно втілюють у себе такий проект, – говорить Микола Васильович, – щоб водіям не дрімалося в дорозі. У Франції є нічні програми для водіїв. Гарно розроблена функціональна музика для київського метро. Чим гірша Полтава? Ми забуваємо, що музика належить до тих видів мистецтва, які найбільше впливають на свідомість людини та її поведінку. Вважаю, що має бути соціальне замовлення для композиторів і співаків створити цикл пісень, які допомагали б водіям проникнутися почуттям дороги, відповідальності, особливо на дальніх маршрутах. Окремі такі пісні є, але відчувається потреба в цільовому замовленні. У поетичних збірках є безліч віршів, які слід лише "витягти", реалізувати.
Часто у маршрутних таксі звучить просто неприємна музика – коли чую таку, то принципово у той транспорт не сідаю. Я не автомобіліст, але пасажир постійний, і не хочу, щоб мене травмували подібні мелодії. Негативних емоцій у житті й так вистачає.
Вислухавши Миколу Васильовича та пригадавши власні враження від поїздок у міських маршрутках (треба бути справедливими – іноді там звучить і хороша музика), прийшла до висновку, що порушена проблема має дві сторони: з одного боку – некоректна поведінка водіїв по відношенню до пасажирів, з іншого – відсутність збірника дорожніх пісень, які задовольнили б майже будь-який  смак: де були б пісні повільні та динамічні, серйозні й гумористичні, автомобільний шлягер і глибокі мелодії…
Що ж скажуть з цього приводу самі водії? Яку музику вони люблять слухати у дорозі? Які їхні потреби в ній?
Віктор Панченко, художник, співзасновник приватного підприємства "Сервісбуд-2000", за родом занять багато часу проводить за кермом автомобіля, 42 роки:
– У дорозі завжди слухав поп-музику, яка мені подобається, здебільшого ритмічну (за настроєм та ще зважаючи, яка дорога)… Не можу сказати, що люблю все підряд: готуючись у поїздку, відбираю те, що до душі. Взагалі малувато зараз мелодій, які імпонували б дорожньому настрою. На російській естраді їх стало менше, а наша українська іще не виросла настільки. Виходить – діра… Українські пісні цілком можуть красиво звучати, і я хотів би їх слухати, якби наші поети, композитори, співаки створили альбом спеціально для автомобілістів. Це хороша ідея! У характері українців – рухливість, висока працездатність. І музику люблю динамічну. Такі мої уподобання – я взагалі відрізняюся від інших. Є водії, які слухають легку музику. А син мій, наприклад, захоплюється важким роком. Просто фанат. Ми з дружиною просимо його переключитися на щось інше, та марно. У молодих голова не завантажена так, як у нас, і важкий рок їм не б'є по нервах. З віком усе змінюється.
Сергій Киреєв, водій Полтавської дирекції залізничних перевезень, 32 роки:
– Я весь час слухаю в дорозі радіо "Люкс-ФМ". Де менше реклами. Бо реклами "задовбують". Це вам будь-який водій скаже. Раніше було хороше авторадіо – мало реклами і хіти 80-х років. Тепер там: п'ять хвилин – пісня, а десять – реклама. Чому б не зробити пару каналів спеціально для реклами? Кому треба, той послухає. А щоб на інших каналах через кожну годину – новини, решта – музика.
З музикою у дорозі веселіше. Я часто їжджу в Харків, Кременчук, Прилуки з керівниками. Бувають поїздки в Київ. Музику в дорозі включаю залежно від того, з ким їду – одні люблять шансон, іншим (більшості) подобаються російські хіти 80-х років. Я також люблю стару музику, і не лише російську, а й  "Модерн токінг" і т.п. Її приємніше слухати, ніж те, що нам пропонують сьогодні. Мені подобається створене до 90-х років, бо усе, що після того, – "морок".
Хороший канал – радіо "Мелодія", але у нас у Полтаві його чути рідко, а от у Харкові – постійно. Там звучать пісні 80–90-х років. Те ж саме – два канали радіо "Шансон": у Харкові їх можна слухати часто, у Полтаві, на жаль, – ні.
Щодо касети з українськими піснями для автомобілістів – вважаю, створити такий альбом буде дуже складно, тим більше – нашим полтавським авторам. У кожного водія – свій смак. Мені подобаються пісні у виконанні Назарія Яремчука, Таїсії Повалій, Ірини Білик, Павла Зіброва. Можна було б спробувати і полтавським авторам створити щось для нас, водіїв. Якщо це будуть хороші, душевні пісні, люди, звичайно ж, слухатимуть.
Є водії, які слухають за кермом важкий рок.
Але ж це – небезпечно: гримить, не чути, де хто сигналить, і взагалі важкий рок за кермом – це дуже… важко. І – небезпечно.
* * *
Тепер вислухаємо думку тих, хто безпосередньо міг би створити і виконувати музику та пісні для полтавських водіїв. Чи зацікавила їх така ідея?
Тамара Парулава-Оскоменко, композитор, викладає світову музичну літературу і фольклор у Полтавському музучилищі:
– Ідея хороша. Є у Полтаві композитори, які, певно, здійснили б такий проект. Хтось міг би і текст скласти. Особисто у мене немає такого доробку. Але, якби були підходящі вірші на тему дороги, я також спробувала б покласти їх на музику. Коли на руках немає матеріалу, важко сказати щось конкретне – треба побачити тексти, наскільки вони відгукнуться… Дуже важливо, яка поезія має лягти в основу пісні, чи несе вона позитив.
Є в ідеї щодо альбому пісень для автомобілістів щось романтичне. Це дійсно проблема, якщо музика несе негатив. Сьогоднішній музиці властива агресивність. А вона мала б викликати добрі емоції, розвивати смак. Пробитися ж без грошей з хорошою ідеєю сьогодні дуже важко, але – не безнадійно.
Анатолій Лихошвай, поет-пісняр:
– Дякую за чудову ідею! Я обов'язково подумаю над цим і спробую написати щось. Вважаю, що газета порушує дуже актуальну тему. Насиченість доріг транспортом дедалі зростає. Зростає і травматизм – допускаю, що це може певною мірою залежати і від того, як впливає на стан водія, чи не заважає концентрації уваги музика, яку він слухає за кермом. Була колись дуже популярною пісня, де є слова: "Чтобы не пришлось любимой плакать, крепче за баранку держись, шофер…" Так-от, треба б написати щось таке й українською мовою. Бо є водії дуже безпечні…
Пасажирам водії також часто нав'язують мелодії, які псують настрій. Це теж проблема, етична.
Наталія Хоменко, народна артистка України:
– Думаю, альбом пісень для автомобілістів робити варто, обов'язково. Пам'ятаєте чудову російську пісню: "А дорога серою лентою вьется…" І в нас у Полтаві є водії, яких удома чекають дружини, діти, наречені… Треба написати для них подібну пісню українською мовою – щоб дорога здавалася легшою, було відчуття, що до дому – ближче, щоб їх оберігала любов рідних.
Можливо, для початку слід би відновити популярну кілька десятків років тому нашу українську водійську пісню "Їхав я по гравію…" Вона бадьора. Жартівлива. А слова для неї написав, до речі, полтавець Василь Юхимович. Можливо, коли вона знову зазвучить, хтось із піснярів відгукнеться новими піснями. Я також згодна була б такі пісні заспівати, якби були слова від жінки-матері, дружини, коханої…
Ця тема може мати багато цікавих аспектів. Наприклад, пісня – розповідь водія про те, як він долає усі перешкоди… Зараз у нас майже всі – автомобілісти, мало не в кожній сім'ї є автомобіль. А хто не водій – той, відповідно, пасажир.
Щодо того, якою  музикою нас "частують" у маршрутках, то вона сьогодні здебільшого не витримує ніякої критики: звучать пісні "руськоязичні", низькопробні, типу дворових, тю
ремних – багато таких касет. Я теж постійно їжджу в маршрутних таксі й колись навіть вступила в полеміку з водієм, просила зменшити звук… Так молоді люди, які також їхали у цій маршрутці, засперечалися зі мною, сказали: "Відпочивати будете вдома…" Коротше, суцільний негатив.
Будуть нові хороші пісні про життя водіїв – я з радістю  їх виконуватиму.
* * *
Пропонуємо читачам взяти участь у подальшому обговоренні цієї проблеми на сторінках газети.
Наталія БЛИЗНЮЧЕНКО.