Вже не перший рік гаврончани живуть без крамниці, не маючи змоги придбати навіть хліба і товарів першої необхідності. Але негаразди невеличкого села, що, немов ховаючись від лихого ока, примостилось у лощині побіля Ворскли, на тому не закінчуються. Уславлені ім'ям видатної художниці Марії Башкирцевої, нині Гавронці – на межі занепаду. Не в гірші часи, без війни і голоду…
Гаврончани, яких нині зареєстровано трохи більше тридцяти душ, багато років понуро спостерігали за тим, як нищиться їхнє село. Писали звернення до районної та обласної влади, проте марно. Останньою краплиною, яка переповнила чашу терпіння селян і спонукала ініціювати сходку, став демонтаж труби колишньої зрошувальної системи. У свій час ця система була державною. Потім її передали на баланс Стасівського комбінату комунальних підприємств, який, у свою чергу, є власністю сільської територіальної громади. На очах у селян металеві труби викопували з-під землі, аби потім здати на брухт. Водночас на іншому краю села розбирали на плити силосну яму, що належить "Агрофірмі "Стасі", частина пайовиків якої живе у Гавронцях.
– Розтягли все, розпродали, – обурювалися на сходці гаврончани. – В селі немає нормальних умов для життя. Немає магазину, дороги, медпункту, аптеки, газифіковані Гавронці лише частково, сільські вулиці не освітлюються. Якщо нас мало, то що, ми – не люди? Живемо тут, як на іншій планеті…
Про свої кривди й тяжке життя-буття селяни розповідали представникам районної та місцевої влади, які також приїхали на сходку.
– Чому ці труби викопує приватний підприємець і де гроші, виручені від їх продажу? – одразу поставила питання руба депутат Стасівської сільської ради Віра Колісник. – Чому не можна використати кошти на потреби нашого села?
Стасівський сільський голова Віталій Згурський роз'яснив людям, що декілька місяців тому до сільради звернувся приватний підприємець із проханням дозволити йому демонтувати власними силами меліоративну систему.
– Уважно розглянувши всі "за" і "проти", сесія сільської ради надала підприємцю такий дозвіл, – повідомив селянам Віталій Згурський. – Вирішили, що це краще, ніж коли труби згниють у землі чи їх украдуть, як це вже сталося з частиною системи. Планується, що за демонтовану меліоративну систему бюджет Стасівської сільської ради отримає близько 60 тисяч гривень.
Сільський голова запевнив селян, що близько 13 тисяч гривень, виручених за понад 900 метрів металевих труб, викопаних на території Гавронців, підуть винятково на потреби цього села. Сума не така вже й велика, але деякі першочергові проблеми все ж таки вдасться розв'язати. І саме сільській громаді належить визначитися з пріоритетами.
– Проведіть газ! Дорогу зробіть! Магазин потрібен! Світло! – розділилися погляди гаврончан.
Слухаючи селян, мимоволі подумалося: в які часи живемо, що людина повинна обирати – їздити їй нормальною дорогою чи мати змогу купити хліба? Ходити освітленими вулицями чи мати в оселі блакитне паливо?
– До нас приїздить автолавка, але продає все набагато дорожче, ніж на базарі чи у магазині, – скаржиться жителька села Тетяна Манько. – А скільки разів було таке, що вона не приїжджала?! Люди залишались навіть без хліба. Хто молодший, може піднятися нагору, в Стасі, за три кілометри звідси. А взимку що робити? Адже дорогу чистили один раз за всю зиму…
– Добре, що влітку темніє пізніше, – розмірковують сільські жінки. – А ось прийде осінь, темно кругом, багнюка, до сусідів вийти страшно…
Тим часом до магазину під'їхав автобус "Полтава–Гавронці", який належить ПП "Сизоненко". Водій автобуса також приєднався до розмови.
– Якщо у Гавронцях найближчим часом не зроблять дорогу, автобус не зможе сюди ходити, – визнав він. – Навіть зараз, у суху погоду, дуже важко проїхати. А тільки-но пройде дощ – узагалі неможливо, бо тут скрізь глина. Існує проблема і з компенсацією пільгового проїзду. Оборот на цьому маршруті й без того невеликий, а ми щочетверга безкоштовно возимо пенсіонерів. Збиток за цей день становить понад 200 гривень. Він повністю лягає на плечі приватного перевізника. Хіба може йти мова про придбання нового автобуса? Якщо так триватиме й далі, ми не матимемо змоги безкоштовно перевозити пільговиків.
Дорога – життя сільських людей. Для Гавронців, що знаходяться за 25 кілометрів від обласного центру, це  найболючіше питання. Добратися до села можна двома шляхами. Один – через село Стасі. Коли їдеш цією дорогою, відчуваєш себе, немов на "американських гірках". Після дощу ж глиняну дорогу повністю розмиває водою, село наче відрізане від світу. Взимку автобус не заходить в село взагалі. Не може проїхати в Гавронці й машина Стасівської амбулаторії сімейної медицини. Тому, отримавши виклик, медики вимушені об'їжджати іншим шляхом, через село Петрівку сусіднього Полтавського району. Він рівніший, але довший і… по Гавронцях також глиняний. Після дощу ним може проїхати хіба що важка техніка.
– Нині сільський бюджет "порожній", від того й усі біди села, – вважає перший заступник голови Диканської райдержадміністрації Віктор Скрипник, який також був присутній на сходці. – І хоча насправді у Гавронцях проживає набагато більше людей, ніж числиться, у тому числі й чимало дачників, нормативне фінансування йде на кількість зареєстрованих жителів. Шкода, що не вдалося повністю газифікувати село, але тут є вина й самих мешканців. Коли почали виготовляти технічну документацію на газифікацію, між ними виник конфлікт, селяни розділилися на чотири кооперативи. Такий поки що менталітет у наших людей, дехто вичікував, поки хтось заплатить, а він тоді підключиться. От і мають…
Гаврончани не хочуть остаточно втратити своє село, як це сталося вже із сотнями українських сіл. Тому із особливим трепетом бережуть пам'ять. У мізерному сільському бюджеті не передбачено коштів на встановлення нової огорожі навколо пам'ятника землякам, загиблим під час Великої Вітчизняної війни. Селяни своїми силами зробили огорожу, привели в порядок прилеглу територію. Люди ще не втратили надію, що село таки житиме.
…Більше двох годин гомоніла сільська сходка. Першочерговою проблемою, на вирішення якої належить направити кошти, виручені за продані труби, селяни визначили ремонт дороги. Буде дорога – буде життя. Їздитимуть до них автобус, автолавка, лікарі. Слухала ту розмову й 90-річна баба Галя – найстаріша жителька Гавронців. Чи дочекається вона змін на краще?