Як і в хемінгуеївського старого, цього разу в сітях келебердинських рибалок не густо після нічної бурі. Риба любить, коли тихо й тепло, каже рибалка з майже двадцятирічним досвідом Володимир Губка. Він – начальник відділку рибодобування ЗАТ "Дніпровська хвиля", що започатковувалося в Келеберді Кременчуцького району ще 1929 року як риболовецька артіль. І тут півстоліття працював його батько, Аркадій Іванович, і вже покійна мама. Втім, династії рибалок тут дотепер не переводилися, та й рибу тут ловили тоннами, і мали успіхи справжні, і професію престижну, хоч робота ніколи не була легкою. Нині, кажуть рибалки, тут успішніше промишляють браконьєри, що "бомблять" водоймища своїми електровудками. Володимир Аркадійович хотів і сам кинути все це і піти десь заробити пристойну пенсію, чотири роки до неї лишилося. А не зміг: зачепила романтика, і без неї, виявилося, він уже не може.
Молодих, дітей і внуків, кажуть рибалки, все це уже не "чіпляє": вони бачать лише важку роботу і жодних сподівань на те, що це комусь потрібне. Потрібна хіба що риба.
– Здобутків мало, переважають проблеми. А колись було навпаки, – розповідає голова правління ЗАТ "Дніпровська хвиля" Володимир Прядко. – Хоч при всьому наше господарство ще залишається одним із кращих в Україні…
То – проблема державної ваги. Володимир Григорович нещодавно побував на виставці "Агро-2007" і був просто вражений: там нічого не знайшов для рибництва! Де техніка, де гербіциди, де новітні технології по вирощуванню риби, де рибопосадковий матеріал? Адже Чехія вирощує 500 тонн сома на півтора гектарах! А тут лише ставків 330 гектарів, Дніпродзержинське і Кременчуцьке водосховища, але доводиться продавати рибу кілограмової ваги, бо виростити трикілограмового сома, судака чи щуку неможливо, позаяк їх нічим годувати. І ставки треба викачувати й закачувати, і з очеретом боротися. Коштів немає, дотацій немає, пільгові кредити недосяжні, розповідає Володимир Григорович. Про це він намагається докричатися до столичного керівництва, та – чи почують?
Ми виходимо з рибалками на баркасі на дніпровські широкі простори. Краса – неймовірна. І розумієш, що риболовля – і як відпочинок, і як професія – то справді "аспект культурний і харч суто духовний", вона дарує людині гармонію у спілкуванні зі світом. І де подінешся від прози життя: рибництво ще й годує. А в "Дніпровській хвилі" за минулий рік виловили 74 тонни риби на Дніпродзержинському і 79 тонн на Кременчуцькому водосховищах, виробили копченої риби 24 тонни, в'яленої – 37, соленої – 7,2 тонни. І один із "могікан" у своїй справі тесля Михайло Каленикович Скрипниченко виготовив шість риболовецьких човнів.
Свято у них, як і зазвичай, буде з юшкою та кашею, з пивом – відзначать його в суботу. А вже у неділю на ніч відчалять на роботу.
"Може, мені не треба було ставати рибалкою… Але ж для цього я народився". Може, хтось подумає так само, як старий у повісті Хемінгуея…