– Справді, днями цей 45-річний чоловік виписався з травматологічного відділення, – пояснила головна медсестра 1-ї міської клінічної лікарні Надія Зятіна. – Він перебував на лікуванні з лютого цього року. До нас його привезла швидка допомога у стані алкогольного сп'яніння з переломом стегна. Медики підібрали його на вулиці, при собі він не мав ані речей, ані документів. Сказав тільки, що має родичів у Котелевському районі, де раніше працював трактористом у одному з сільгосппідприємств.
За словами старшої медсестри міського травматологічного відділення Тетяни Алєксєєвої, стан здоров'я Володимира (ім'я чоловіка змінене. – Авт.) дозволяв йому покинути лікарню ще в квітні. Проте через відсутність постійного місця проживання чоловік перебував там аж до цього часу.
– Виписуючи Володимира, ми подарували йому милиці, медпрацівники лікарні принесли хто що міг із одягу, адже госпіталізований він був узимку, відповідно у зимовій одежі, – розповідає Тетяна Алєксєєва. – Крім того, зібрали грошей на дорогу до Котельви, де, за його словами, він має рідню. Але зранку наступного дня знову побачили Володимира на газоні у дворі лікарні. Колишня дружина, якій ми телефонували, також відмовилась його забирати, сказавши, що вже більше десяти років не має нічого спільного з цим чоловіком. А свою міську квартиру, за її словами, свого часу він просто пропив…
Як з'ясувалось, медпрацівники вже звикли до подібних випадків. Нині в 1-й міській клінічній лікарні перебуває ще декілька пацієнтів, які не потребують госпіталізації, але знаходяться там через безвихідь.
– На сьогоднішній день це є великою проблемою, зокрема для нашої лікарні, – пояснює заступник головного лікаря по лікувальній справі Олександр Ткаченко. – Перш за все тому, що саме тут працює єдиний у місті травмпункт. Якраз у травматології або у неврології й опиняються люди, яким нікуди подітися, бо здебільшого вони живуть на вулиці за її жорсткими законами.
Часто такі пацієнти потрапляють до лікарні без будь-яких документів. Тому лікарям доводиться звертатися до органів внутрішніх справ за допомогою, щоб встановити особу, опікуватися оформленням документів та пенсій через органи соціального захисту тощо. Але доки триває паперова тяганина, безпритульні пацієнти знаходяться на повному утриманні лікарні.
– Раніше такі люди опинялися в приймальнику-розподільнику міліції, – продовжує Олександр Ткаченко. – Нині ж вони залишаються у нас. Пацієнти, які не потребують госпіталізації за станом здоров'я, знаходяться у стаціонарі місяцями. І це в той час, коли хворим не вистачає місць, іноді люди лежать навіть у коридорах, бо щодоби міська травматологія приймає близько сотні травмованих. А одне ліжко-місце, до речі, обходиться державі у 8–25 гривень на добу.
Втім, лікарі не мають ані законного, ані морального права виштовхати людину з території лікувального закладу. Так вийшло і з Володимиром, якого, як з'ясувалося при підготовці матеріалу, медпрацівники знову прийняли у лікарню. Але ж лікарня – не притулок для бомжів, у лікувальних закладів зовсім інше соціальне завдання. Та й з етичної точки зору також виникає питання, чому пацієнти лікарні повинні відчувати дискомфорт, вимушено спілкуючись із такими "старожилами" лікарні?
P.S. Нині, як повідомив начальник ЦГЗ УМВС України у Полтавській області Юрій Сулаєв, приймальника-розподільника для дорослих у нас немає. Він був закритий як такий, що не відповідає вимогам євростандартів. А питання утримання людей без постійного місця проживання переклали на плечі медичних працівників. І хоча, за словами Юрія Васильовича, існує нагальна потреба у відкритті подібного закладу, коштів на його створення поки що немає…