ЗахворюванІсть на вірусний гепатит В, на відміну від гепатиту А, не має сезонності й порівняно рівномірно розподіляється протягом року.
Механізм зараження – парентеральний. Виділяють природні шляхи передачі ВГВ (від матері до дитини, при статевих контактах із інфікованою людиною, при інших контактах із інфікованою людиною) і штучні (при порушенні цілісності шкірних покривів і слизових оболонок).
Діти, народжені від інфікованих матерів, виявляються інфікованими в 10 відсотках випадків. Приблизно в 15 відсотках із них розвивається хронічний гепатит.
Вірусний гепатит В є однією з найнебезпечніших професійних інфекцій для працівників медичних закладів, а також для тих службовців, які за родом своєї професійної діяльності мають контакт із кров'ю чи іншими біологічними рідинами.
Захворювання розвивається при потраплянні інфікованої крові під час проколу голкою, через екскоріації, тріщини, незначні пошкодження шкіри. Захворюваність на ВГВ медичних працівників у 3–5 разів перевищує показники захворюваності дорослого населення. Про провідну роль природних шляхів передачі інфекції свідчить збільшення в структурі хворих на гострий вірусний гепатит В до 70–80 відсотків осіб віком 15–30 років.
В осіб, які перенесли інфекційний процес, виробляється специфічна несприйнятливість до повторних заражень.
Вірусний гепатит В розвивається поступово. З'являються слабкість, апатія, диспепсичні явища, погіршується апетит аж до анорексії. Турбує свербіж шкіри, біль у суглобах. Поступово сеча темніє, а кал світлішає. Жовтяниця – найбільш яскрава ознака хвороби.
Її інтенсивність – від ледве помітного світло-лимонного до жовто-шафранного відтінку. У жовтяничний період прояви інтоксикації найбільш виражені. Збільшується в розмірах печінка.
ВГВ часто розвивається на фоні захворювань терапевтичного та хірургічного профілю. Уражається не тільки печінка, а й інші органи та системи: підшлункова залоза, нирки, серцево-судинна система. У клінічній картині часто спостерігається розвиток гострого гепатиту В на фоні хронічного ураження печінки.
Можливі різні наслідки: від повного одужання до розвитку тяжких блискавичних форм або хронічної інфекції.
Частота переходу гострого гепатиту В у хронічний становить 7–10 відсотків, у цироз печінки – 1–2 відсотки. Перехід у цироз печінки спостерігається не тільки через кілька років від початку захворювання, а й протягом кількох місяців.
Госпіталізація хворих із підозрою на вірусний гепатит обов'язкова. Їх госпіталізують до інфекційних лікарень чи інфекційних відділень. Хворі з легким перебігом хвороби, як правило, не потребують активних лікувальних заходів. Базисне лікування передбачає щадний фізичний режим, дієту, вітамінотерапію. У гострий період недуги хворі мусять дотримуватися постільного режиму.
Важливою умовою ефективного лікування є дотримання дієти – № 5-А та № 5.
У хворих на тяжкі (зрідка середньотяжкі) форми гепатиту В лікування доповнюється інфузійною терапією. Вона спрямована насамперед на дезінтоксикацію, корекцію порушень життєво важливих функцій.