Після Другої світової війни мотоколяски СМЗ С-3А використовувалися як транспорт для інвалідів. З 1957 по 1970 рік їх випускав Серпуховський мотоциклетний завод. Це була чотириколісна модифікація триколісної моделі С-ЗЛ. У 1962 році машина була модернізована, після чого вона одержала індекс С-ЗА-М. Через 8 років, у 1970-му, їй на зміну прийшла нова модель із закритим кузовом СМЗ С-3Д.
– Я придбав цю машину у нашого місцевого "Кулібіна", який повернув післявоєнному раритету друге життя, – розказує Олександр. – Люблю іноді виїжджати на ній на автотрасу, мені подобається, як люди на неї реагують. Як дивуються водії, побачивши, який транспортний засіб обігнав їхню машину.
Обігнати сучасну іномарку, а тим більше "якісь там "Жигулі", для колишньої "інвалідки" – не проблема. Власне, після реставрації мотоколяску в ній упізнати важко. Інжекторний двигун від "Volkswagen Golf" об'ємом 1,8 л, потужністю 107 кінських сил чудово справляється з машиною вагою близько 500 кг. Максимальна швидкість, яку вона розвиває, досягає 150 км/год. Щоправда, Олександр скаржиться на гальма – сповільнювати хід машина не поспішає.
– Витрата бензину не дуже велика – при оптимальній швидкості 90 км/год витрачається близько шести літрів бензину на сто кілометрів, – розповідає власник ексклюзивного авто. – Двотактний Іж-49 – рідний її мотор – більше сюрчав і споживав паливо, ніж "їхав". Передній міст тут тепер стоїть від 968-го "Запорожця", невеликі колеса – 175/50 R13 – від іномарки.
Зараз глянцевий яскраво-червоний кузов цього автомобільчика належить до сімейства родстерів – двомісних авто з дахом, що складається. Дверцята машини відкриваються в незвичну сторону – вперед. І хоча водієві та пасажиру трохи затісно в салоні, зате сидять вони на зручних глибоких спортивних сидіннях "Recaro", вдало підібраних під колір кузова.
Свою маленьку улюбленицю Олександр Дорогобід кілька разів возив на автомобільні виставки до Києва. Разом із нею бере участь у різноманітних розважальних заходах, які проводяться в Диканському районі, за невелику платню всім охочим дозволяє посидіти в салоні колишньої "інвалідки" і сфотографуватися.
– По-перше, таким чином я намагаюся компенсувати гроші, які витратив на її придбання, – говорить Олександр. – А по-друге, я не хочу, щоб вона просто так стояла у мене в гаражі. Хочу показати її й іншим людям, адже вона символізує цілу епоху в історії колишньої супердержави.